Преосвященні владики, всечесні отці, дорогі брати і сестри!
Шановні співвітчизники! Дороге світове українство!
У особливому молитовному піднесенні православні в Україні та в українській діаспорі зустрічають 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України, адже наблизився час, коли Українська Православна Церква – досі поділена і зовнішніми силами штучно ізольована – буде вшанована належною їй гідністю автокефалії через Томос Вселенського Патріарха і Священного Синоду Константинопольського Патріархату, нашої Матері-Церкви, від якої Русь-Україна прийняла світло євангельського вчення і святе хрещення.
Вперше питання про автокефалію Православної Церкви в Україні було піднесене понад сто років тому на Соборі в Києві. Але через відсутність утвердженої української державності і Православна Церква українського народу довгий час не могла утвердити своєї незалежності та досягнути єдності.
В умовах гонінь на віру в Радянському Союзі Православна Українська Церква зовнішніми силами була вимушена підпорядковуватися Московській Патріархії. І лише у вільному світі, в країнах українського розселення, вона продовжувала нести свобідне служіння.
Користуючись цією нагодою від імені нашої Церкви Священний Синод вітає всіх православних ієрархів, духовенство та вірних на Американському континенті, у Сполучених Штатах Америки і в Канаді, з ювілеєм 100-ліття започаткування в цих країнах українського православного церковного життя. Завдяки вашій праці, вашій любові до православної віри та до Батьківщини за це століття було багато зроблено як для української діаспори, так і для духовного відродження українського народу на рідній землі.
Серед інших духовних провідників та подвижників, які у важких умовах працювали на розбудову православного життя в українській Діаспорі, з особливою теплотою та любов’ю згадуємо блаженної пам’яті митрополита Іларіона (Огієнка), Предстоятеля Української Греко-Православної Церкви в Канаді, та блаженної пам’яті Патріарха Київського і всієї України Мстислава, нашого першого Патріарха, довголітнього митрополита УПЦ в США і УАПЦ в Діаспорі, 25-ліття від часу упокоєння якого ми цього року вшановуємо.
Після відновлення незалежності України у 1991 р. створилися усі історичні та канонічні передумови для буття Української Православної Церкви на засадах автокефалії. Слід підкреслити, що зв’язок між державною незалежністю певного народу та автокефалією його Помісної Православної Церкви – має тверду основу в канонічних правилах (34 Апостольське правило, 17 правило IV Вселенського Собору та 38 правило VI Шостого Вселенського Собору), в історичній традиції, він підтверджується офіційними документами Помісних Церков, зокрема актами Вселенського Патріархату та Московської патріархії.
Собор Української Православної Церкви 1-3 листопада 1991 р., який відбувся у Києво-Печерській Лаврі, одноголосно підтримав рішення про необхідність повної автокефалії. Серед підписів інших делегатів під цим рішенням стоїть підпис і нинішнього глави Митрополії Московського Патріархату в Україні Онуфрія.
Московська патріархія у травні 1992 р. спровокувала на неканонічному так званому Харківському соборі розділення УПЦ. Це розділення триває і досі, але ми щиро прагнемо до його подолання на основі утвердження автокефалії Української Православної Церкви через проголошення Вселенським Патріархатом відповідного Томосу.
А тим, хто ще досі має сумніви, будучи обманутим неправдою з московських джерел, хочемо нагадати про слова Вселенського Патріарха Варфоломія, сказані ним 1 липня цього року: Константинопольський Патріархат ніколи нікому не передавав своїх канонічних прав щодо Київської Митрополії, тобто Церкви в Україні. Московська влада над УПЦ є неканонічною. Тому триматися цієї влади – є не спосіб захисту православної віри, канонів та церковної єдності, як про це твердять очільники Московського Патріархату, а є порушення канонів, причина і церковного розділення, і приниження українського православ’я перед зовнішнім світом.
Понад 25 років тому наша Церква вперше звернулася до Матері-Церкви Константинопольської з проханням проголосити Томос про автокефалію УПЦ. Відтоді пройдений великий шлях, який з Божою допомогою, спільними зусиллями, за підтримки Президента України та в цілому Української держави, ближчим часом увінчається успішним довершенням. Ми молимося про це за кожними богослужінням та віримо, що Господь зміцнить волю і надихне мудрістю всіх, від кого залежить успіх доброї справи. А підступи супротивників нехай Бог розвіє, як пил розвіюється диханням вітру.
Отримання Томосу про автокефалію, однак, – це не завершення всієї справи, а лише новий етап, адже далі належить утвердити внутрішню єдність автокефальної Помісної Української Православної Церкви, зміцнити єднання православних в Україні навколо Київського Патріаршого престолу, подолати взаємне відчуження, спричинене десятиліттями окремого існування. І звершити це можливо лише шляхом Богом заповіданих любові та миру, без насильства. Ми категорично відкидаємо усі звинувачення супротивників у тому, що Томос про автокефалію спричинить протистояння чи навіть кровопролиття. Навпаки – тільки через утвердження єдиної Помісної Православної Церкви в Україні можливо і подолати церковне розділення, і досягнути суспільного миру.
Тож відзначаючи 1030-ліття Хрещення Київської Руси-України, закликаємо усіх, хто бажає миру Україні, єдності українському народу та процвітання Українській державі – сприяти утвердженню єдиної Помісної Української Православної Церкви.
І нехай Господь благословить добру справу успіхом!
«Браття, радуйтесь, довершуйтесь, утішайтесь, будьте однодумні, мирні, – i Бог любови й миру буде з вами» (2 Кор. 13:11).
Закликаємо на нашу паству, на всіх православних в Україні та весь український народ Боже благословення!
Від імені Священного Синоду –
Філарет,
Патріарх Київський і всієї Руси-України
