У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь!

Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні Неділя перед Різдвом Христовим. У цю святу Неділю на літургії у Православній церкві читається родовід Господа нашого Іісуса Христа.

І слухали ви сьогодні дивні для української людини імена, імена за іменами, і я пожартую сьогодні. Пам’ятаєте колись, коли ще в нас були дротові телефони, у кожного вдома була телефонна книга. Так от, родовід сьогодні так цікаво читати, як телефонну книгу було колись читати. Якщо знаєш цю людину, то хоча б можна її згадати, згадати ту подію, яка відбувалася з тією людиною, що зв’язує тебе з тією людиною. Якщо не знаєш ту людину, то і нецікаво читати. І я впевнений, сьогодні не дуже цікаво нам слухати цей родовід, бо ми не знаємо тих людей, імена яких сьогодні звучали у церкві. І тоді виникає питання – для чого ми сьогодні читали цей великий, довгий родовід Господа нашого Іісуса Христа?

Говорячи про родовід Бога, народженого в тілі, я згадав цікаву історію. Десь рік назад до мене підійшла людина із запитанням: «Батюшка, мені сказали, що не можна вішати на стіні, зберігати фотографії наших померлих. Мовляв фотографії наших померлих знищують енергетику живих». Я ж згадав своє дитинство. Я пам’ятаю в нашому селі, в яку не зайдеш хату, на стінах висіли фотографії, портрети. І якщо запитати господаря, він міг розказати – оце мої батьки, оце мої діти, ось це прадіди, а це прапрадіди. Люди пам’ятали свій рід, люди знали поіменно своїх дідів і прапрадідів. Коли говорять нам, що не можна зберігати фотографії померлих, ви розумієте, що роблять з нами? Убивають пам’ять роду, родову пам’ять.

Читаючи родовід Господа нашого Іісуса Христа, перш за все, дивуюся я, як можна було пам’ятати стільки імен, як можна було передавати із уст в уста імена своїх дідів і прадідів, і пра-, і пра-, і пра-, і прадідів до одного 14 покоління, потому знову і знову до 14 покоління. А передаючи ці імена, зберігати пам’ять роду.

Сьогодні, коли ми збираємося на поминальні дні, скільки імен наших померлих ми зможемо записати на поминання? П’ять імен, десять імен, ну максимум п’ятнадцять імен. І забули ми самі з вами, хто вбиває нашу родову пам’ять і для чого вбивають нашу родову пам’ять, сіючи, наприклад, такий фейк, що фотографії навіть зберігати не можна, згадувати померлих у молитві не можна, і для чого це робиться…

Якщо ми забудемо наше минуле, ми не будемо мати майбутнього. Згадуючи минуле, ми відкриваємо двері для майбутнього. Поливаючи корінь, ми надіємося на квіти і на майбутні плоди тієї рослини, яку ми поливаємо. Згадуючи родовід Господа нашого Іісуса Христа, ми віримо в те, ми вже надіємося, що народиться із роду цього надія для людства, надія для нас з вами – Господь наш Іісус Христос.

І тільки так в пам’яті минулого ми можемо надіятися на світле майбутнє. Тож кожен з нас сьогодні, слухаючи родовід Господа нашого Іісуса Христа, задумайтеся над своїм родоводом. Скільки імен може кожен з нас згадати сьогодні наших дідів і прадідів? Якщо ми не можемо згадати, розпитайте своїх ще живих батьків чи бабусь, хай вони розкажуть про своїх батьків і бабусь. Бо якщо вони помруть, обірветься наша родова пам’ять.

Сонечко засвітило, значить Божа благодать сходить на землю з Різдвом Господа нашого Іісуса Христа. І так і хочеться сказати сьогодні – Христос Рождається!

Ще попереду Народження Господа нашого, але Бог народжується в наших серцях. І саме тому ми говоримо – не народився, а народжується. Хай Він народжується в наших родинах, у наших серцях і в нашій церкві. І дарує вам многая і благая літа.

Боже благословення на всіх вас».