У цю Неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Христос Воскрес!
Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Амінь!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогоднішня неділя – Неділя про зцілення Господом нашим Ісусом Христом сліпонародженої людини, молодого хлопця, який народився незрячим і все своє життя прожив незрячим. Дуже цікава історія і дуже цікаві слова із Святої Євангелії. І як завжди я пропоную сьогодні кожному з вас вдома самому ще раз перечитати ці слова, вдумуючись у кожне слово.
Є там речі, коли перший раз читаєш, трохи шокують. І ось уявіть собі, стоїть незряча людина, Господь помазує їй грязевом очі і каже: «Іди в купіль і обмий очі».
Колись давно, читаючи Святе Євангеліє, саме це було для мене найбільшим здивуванням. Сліпій, незрячій людині Бог каже кудись іти. І тільки в Ніжині, коли ми приїхали в місто, познайомилися із сусідами, це здивування відійшло. У нас по сусідству жив чоловік незрячий Юрій. Я дуже добре його пам’ятаю, адже тоді мобільних телефонів не було і кожного дня, особливо вечорами від дзвонив мені по телефону і питав – скільки годин, батюшка? Годинника він не бачив, а телефон міг пальцями нащупати номер, номер батюшки знав і дзвонив перепитати скільки годин. Я був для нього як годинник. Він все життя прожив на цій площі біля нашої церкви, ходив на базар, ходив до церкви без поводиря, без палички, будучи повністю незрячим. Ходив по пам’яті, піднявши високо голову з відкритими очима, йшла по площі людина, і тільки сусіди знали, що це Юрко, який іде по площі до церкви, є повністю незрячим.
І ось розказували мені сусіди такий випадок: на автобусній зупинці йому на зустріч йде молодий чоловік і вони лоб до лоба стукаються. І цей чоловік зі злістю на нього: «Ти що сліпий!». У відповідь Юрко сказав: «Так, я сліпий, а ти?». Цей випадок мене так вразив і цей випадок сьогодні я розказав вам не просто так. Як часто в житті незряча людина бачить більше, як той що у гордині своїй, високо піднявши голову, не дивлячись під ноги, не помічає кругом себе нікого і вже перестає бачити істину. Незрячий може бачити істину, може ходити по цьому світу, Господь Бог його веде за руку. А той, хто в гордині своїй, задер свого носа, уже не бачить не землі, не ближніх своїх. І ця ситуація яскраво змальовує те, що відбувається сьогодні в нас, в Україні і в Українській православній церкві. Сьогодні я буду називати Українська православна церква, не поділяючи на конфесії. Бо і в московський патріархат ходять українці, і ми вважаємо себе українцями, але роками нас зневажали, роками нас проклинали, роками нас звинувачували у тому, що ми сліпі і незрячі, що ми неканонічні і без благодатні. І дійшло до того, що сьогодні Господь узяв нас за руку, як того сліпця, обмив нам очі, відкрив нам українцям істину в нашій істинній Православній Церкві. А ті, що були канонічними, зрячими, раптом осліпли.
Чому я згадав це, цей тиждень російська православна церква в Україні, яка називає себе українською, зібрали зібрання, це навіть не собор, в якому вони прийняли рішення відділитися від москви. Здавалося б, треба тільки вітати, але не приєднуються вони до нас, до Української Церкви. І в той же вечір спікер московського патріархату говорить – ні, ні, ми не відділяємося від москви. А на наступний день диякон в Києво-Печерській лаврі знову в молитві своїй молився за «гаспадіна нашого і отца нашого московського патріарха кіріла», це я цитую його слова. Як можна називати отцем і «великім гаспадіном» того, хто благословляє війну в Україні, хто благословляє убивць і фашистів, які прийшли вбивати і насилувати наших дітей, які прийшли знищити все українське. І ось українці збираються на свій собор, і що цікаво, у своєму рішенні вони написали «ми не згідні із думкою патріарха кирила». Щоб ви зрозуміли, на нашому Соборі осудили дії патріарха кирила. Ви помічаєте різницю між осудженням убивць і незгодою з убивцями? Щоб ви зрозуміли різницю, не дай Боже, уявіть собі убивцю із сокирою прийшов до вашої хати і ви скажете просто – я з тобою не згоден. І смішно, і гірко від такого лукавства.
Сьогодні ті, що вважали себе найканонічнішими на нашій святій Українській землі, як незрячі кошенята. І так хочеться молитися за них, щоб Господь відкрив їм очі, щоб Господь направив їх до істинної віри, Христової віри. Не до того розколу в який вони самі себе уводять. В чому звинувачували нас, в ту саму яму і впали. Звинувачували нас у тому, що ми сліпі і неканонічні, а вони у гордині своїй стали сліпими і неканонічними. Молімося за них, бо вони теж українці. Хай Господь направить їх.
Сьогодні є ще один нюанс на який я хотів звернути вашу увагу. Коли Іісус Христос зцілив сліпонародженого, із страху перед іудеями, від нього відреклися його батьки. Вони боялися, що їх відречуть від церкви і відреклися від сина.
Не відрікаймося ми сьогодні від Господа Бога нашого Іісуса Христа, який несе нам зцілення. Не відрікаймося ми сьогодні від нашої рідної землі, від нашого рідного народу, від нашої рідної Української Церкви. І я закликаю сьогодні тих, хто ходить сьогодні ще у церкву московського патріархату, бо хоч юридично вони відреклися від москви, але фактично вони залишаються московськими і сьогодні моляться за московського патріарха.
Українці! Не відрікайтеся від України, не ходіть до облудних московських проповідників, бо вони лукаві у рішеннях своїх і у проповідях своїх. Господь хай відкриє сьогодні очі кожному українцю, щоб ми як один стали перед Богом. І стали проти ворога, а ворог хоче розділити нас, але наша Православна Церква закликає всіх, всіх без виключення і без ніяких умов – єднаймося, єднаймося в Христі, бо ворог лукавий і прийшов убити нас. І сьогодні вбивають нас, десятки, сотні людей гинуть на фронті.
Єднаймося, українці! В єдиній Церкві з Господом нашим, Він хай єднає нас, нехай відкриє нам очі до правди, до істини. Й істина зробить нас сильною, непереможною нацією в єдиній людській нації. Разом з Богом в єдиній Церкві до перемоги!
Ми будемо молитися, боротися і перемагати всяке розділення і ворога нашого, що підступно напав на нас.
Христос Воскрес!».
Воістину Воскрес!
