У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь!

Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні так гарно причащалися діти в церкві, сьогодні приємно мені, бо є у нашому храмі наші діти, хлопчики і дівчатка і це означає, що є майбутнє у нашої Церкви, у нашої України. І недаремно я сьогодні згадую про дітей, бо сьогодні Свята Православна Церква, наголошую, що Православна Церква у більшості своїй і тільки дехто, хто відмовляється від істини, від правди не святкує. А всі істинно православні християни сьогодні молитовно згадують святих Софію і її дітей – маленьких дівчаток Віру, Надію і Любов. Святих, які постраждали за свої переконання, за віру. Їх заставляли зректися своєї віри, своєї сутності. Вони відмовилися, вони не здалися і були замучені діти, маленькі діти Віра, Надія і Любов. І матір їхня Софія, страждаючи ще більше, дивилася на ці муки. І коли похоронили дітей, вона тихо віддала Богові душі на могилі своїх дітей.

Сьогодні для нас життя і смерть мучеників Віри, Надії, Любові і матері їх Софії яскравий приклад того, що ми не повинні ніколи здаватися. І я почну з Софії, напевно. Премудрість Божа, слово «Софія» означає «премудрість Божа». Сьогодні, коли нас заставляють зректися своєї віри, батьківської, дідівської віри, коли нас заставляють зректися свого минулого і кажуть, що ленін придумав Україну, це ж треба таку дурницю пускати у світ. Сьогодні, коли нам підрубують коріння і хочуть, щоб ми зріклися своєї сутності, Української сутності. Ми повинні залишатися мудрими. Щоб зрозуміли ви, чому саме на цьому я наголошую в сьогоднішній день, ви дивіться, що твориться в росії. Вони нападають, убивають і кажуть, що «ми асвабаждаєм». У них у головах перевернутий світ. Народ на стільки отупів, що тисячами йдуть на смерть у чужу країну і вважають, що це геройство. Це мʼяко кажучи, не мудрість. Ми повинні залишатися мудрими. Хай свята Софія сьогодні наповнить наш народ, щоб ми яскраво бачили світло Божої правди і божої премудрості.

Любов, маленька дівчинка любов віддала своє життя за свої переконання. Нас війна дуже сильно змінює, змінює кожну людину – і воїна, і того, що в тилу. І найстрашніше – це втратити любов. А Бог каже: «Любіть ворогів своїх». Зрозуміло, що це сьогодні для нас майже неможливо, незрозуміло, як можна любити ворога, коли воріг прийшов і вбиває твоїх дітей. Хай свята Любов сьогодні наповнить наші серця, щоб ми – ні, не здалися, ми будемо боротися до кінця, але щоб не було в нашому серці ненависті, тої ненависті, яка сьогодні панує в московитських серцях. Ми ніколи не були таким народом, ми завжди були добрим і люблячим народом українським і цим користувалися наші сусіди. Але найкраще про це сказав Тарас Компаніченко – наш український кобзар: «Ти прости москаля і надгробок постав». Отак і будемо робити.

Надія, сьогодні, коли вже другий рік ллється кров наших дітей і наша земля зрошена кровʼю. І коли ми так вже чекаємо цієї перемоги, здається, що немає кінця краю тому звірству на фронті, під час пропадає надія, а це неможна навіть допустити, щоб опустити руки. Хай ніколи не згасне в нашому народі, у кожному з вас надія. Бо без надії не можна жити, без надії хіба одразу помирати. Хай свята маленька Надія сьогодні жевріє у наших серцях, хай надія сьогодні наповнює наше життя й нашу боротьбу. Бо тільки з надією ми переможемо, тільки з надією ми здобудемо щасливе майбутнє нашим дітям.

Закінчую я Вірою. Віра – найстарша донечка була, як на мене, це сьогодні найважливіше. Не буде нашої віри – не буде нашої України. І саме на це сьогодні направляється найбільший удар нашого ворога, сатанистів. Хочу убити нашу віру, стерти з лиця землі нашу Церкву. Кажуть, що вся Церква в Україні – українська, всі священники в Україні – українські. Але сотні священників московського патріархату перейшли на бук ворога і служать сьогодні окупантам. І десятки священників нашої Православної Церкви були замучені, замордовані в московських катівнях і не один не здався окупанту. Казав один московський священник в Україні – ми всі ж українці. Так, ми всі українці ,але якщо би, не дай Боже, окупанти увірвалися в Ніжин, вони б служили і далі, служили б окупантові, а нас би розстріляли. І ми знали про це, але ми вірили з першого дня війни, ми вірили Господу Богу нашому, що Господь не покине нас. Ми вірили нашим хлопцям-Героям, які стояли не на життя, а на смерть, бо знали, що за їхніми спинами маленькі діти. І з цією вірою сьогодні вони стоять там на передовій, а ми з цією вірою молимось у храмі, збираємо їм передачі, все, що можемо і не можемо, все для наших хлопців і все з вірою. 15 тисяч молитовників видали ми і роздали нашим воїнам, тисячі ікон, десятки тисяч ікон, а вже, не буду все перераховувати, 22 машини, тепловізори. На цю зиму засолили тільки огірків 3 тонни. Але віримо ми, що буде наша перемога. І з цією вірою ми готуємося, молимося, боремося. Ну як буде перемога, огірки будуть на закуску.

І так, з радістю, з веселістю сьогодні святкуймо день Віри, Надії, Любові і матері їхньої Софії.

Боже благословення на всіх вас!».

Спаси Господи!