У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Дорогі во Христі браття і сестри, перш за все, я хочу подякувати вам за спільну молитву і привітати всіх причасників сьогодні, нехай це буде вам на зцілення душі і тіла.
Сьогодні в четверту неділю після Пасхи як завжди читаємо Євангеліє про розслабленого. Всім нам ця історія добре знайома, адже ми читаємо Євангеліє про розслабленого, коли освячуємо воду. Кожна Євангельська історія, кожне слово Святого Письма стосується нас тут і зараз. І щоб це відчути, яким чином стосується нас історія про розслабленого, я пропоную перенестись у часі й відчути себе там і тоді. Там Ісус прийшов у, мʼяко кажучи, неприємне місце. Якщо ми перенесемося в нашій уяві в це місце до купелі, то ми можемо відчути цей сморід, почути стогін, як ми читали Євангелії, там були сліпі, каліки, паралізовані. У цьому місці Ангел раз на рік збурював воду і хто перший входив до купелі, зцілювався.
Хтось може подумати, що якийсь дивний ангел такі параолімпійські ігри влаштовує, такий жартівник, начебто. Але Ісус також тільки одного зцілив. Тобто тільки один удостоївся зцілення, напевно, через те, що серед того стогону ми почуємо і прокляття. Одне одного можливо проклинали хворі, можливо своїх близьких, а можливо і самого Господа… І, напевно, цей один, який 38 років лежав там паралізований, тільки один він каявся. А якщо і проклинав когось, то самого себе за свої гріхи і каявся. І звичайно ж Ісус прочитав у його серці це покаяння й Ісус його зцілив.
І знову ж повертаємось до того нагадування, що кожна Євангельська історія стосується кожного з нас тут і зараз. Чому ж нас вчить ця історія про розслабленого? У цих фізичних каліцтвах ми можемо побачити нас немічних духовно. Я маю на увазі наше сучасне суспільство. І, в першу чергу тих, хто називає себе християнами. Я не маю морального права судити тих, хто є іудеями, мусульманами, індуїстами. Я кажу про нашу сімʼю, нашу сімʼю християн, які є, добре якщо убогі духом згідно першої заповіді блаженства, але дуже часто каліки, духовні каліки. У фізичному каліцтві тих, хто лежить біля купелі в історії про розслабленого, ми можемо побачити духовне каліцтво нашого сучасного світу. І я не кажу православних, я кажу християн, тобто різних деномінацій, але в першу чергу, звичайно, про нашу православну сімʼю, тобто ті, які себе такими вважають.
Ще два слова про цю купель, яку почали будувати ще за вісім століть до народження Ісуса, і її назва в перекладі з єврейської мови звучить як «Місце благодаті», або якщо буквально перекласти – «Дім милосердя», символічна назва. Але у нас є інша купель, наша купель – це слово Боже, живе слово Боже, яке дає нам Господь через Святе Письмо. Купель – це наша молитва, а ми знаємо, що молитві передує наше покаяння. Адже Бог не зобовʼязується слухати молитву грішника, який не кається. Тому молитва і покаяння – це нерозривні речі.
Наступної неділі ми будемо читати Євангельську історію про самарянку, якій Господь буде пропонувати живої води, і той, хто буде пити цю воду, ніколи не знатиме спраги. Тобто це знову ж таки про слово Боже, про Його вчення, про Закон Божий.
Отже, знаймо, що Господь є Джерело нашого зцілення і нашого життя. І на закінчення я згадав слова Царя Давида, у багатьох псалмах, зокрема й у 35 псалмі є такі слова: «Бо Ти є Джерело життя, у Твоїм світлі ми побачимо світло». Амінь!».
