У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.
Улюблені во Христі браття і сестри, збираючись до храму, що думаємо ми? Чому ми йдемо до Бога? Щоб щось попросити у Бога, щось отримати у Бога, Його благодать, Його милість, здоровʼя, успіхів у цьому житті, довголіття. Чи щоб прославити Його Імʼя у своєму житті, в молитві й у своєму роді.
Ми не знаємо сьогодні, що думав розслаблений, хворий чоловік, якого несли до Бога, до Спасителя. Ми розуміємо, що ті, котрі несли, вони вірили. Бо просто так узяти хвору людину разом з ліжком і кудись понести, не віруючи – це нерозумно. Вони вірили і віра їхня була твердою. Що думав хворий, розслаблений? Він хотів зцілитися, але чи вірив він, ми не знаємо, бо несли його. Він не йшов своїми ногами.
Як часто у цьому житті ми віримо, ми щось хочемо, але мало для цього робимо. За нас моляться наші рідні й близькі, ми не маємо часу прийти до храму, чи не маємо можливості. Як сьогодні наші воїни там на грані життя і смерті не мають можливості прийти до храму, попросити у Бога перемоги, прославити Боже Імʼя в молитві. Але вони телефонують і просять – моліться за нас. Особливо ті, які дійсно на грані життя і смерті, ті, як ми сьогодні говоримо, на нулі усердно просять – моліться за нас. І як ті, котрі несли хворого до Бога, на нас з вами сьогодні лежить відповідальність тримати на своїх плечах український фронт, підтримувати наших воїнів. Вони тримають зброю у руках, але на наші з вами віра повинна тримати їх самих. Для цього ми робимо багато. Два рази в місяць їде від нашого храму велика передача, поїхала вчора машина 5 тон. Пʼять тон смаколиків і різних потрібних, вкрай необхідних речей поїхали до воїнів. Майже 5 тисяч імен наших воїнів щодня перечитується у нашому храмі. Щоранку о 8-й годині служиться молебень за воїнів, за перемогу.
Ми віримо в Бога нашого Ісуса Христа і в Його благодать. Ми довіряємо нашим воїнам наше життя. І вони, не маючи можливості, сьогодні самі прийти до Бога просять нас – не зламайтеся, не забувайте про фронт і про війну! І найголовніше – про наших воїнів.
Не чуючи пострілів, ми інколи розслабляємось, це так по-людськи. Але велика загроза нависає сьогодні над кожним з нас, над нашими дітьми і над їхнім майбутнім. У цій загрозі ми повинні молитися, молитися до Господа нашого Ісуса Христа і просити у Нього Божої милості для наших воїнів, для України, для наших дітей, щоб у них було майбутнє. І як ті, котрі несли розслабленого до Бога, з такою ж вірою сьогодні ми повинні нести нашу молитву до Бога за нашу перемогу і за наших воїнів. І хай Господь приймає нашу щиру і сердечну молитву. Хай воїни наші сьогодні у цей момент, у цей час, саме в цю хвилину вони сьогодні приймають наші передачі і неймовірно дякують нам. Бо справа не в тих смаколиках, що вони отримують, справа в тому, що вони відчувають нашу любов, яка матеріалізується у тих смаколиках. А, відчуваючи нашу любов, вони розуміють, що треба стояти і боротися за той тил, який стоїть і памʼятає за них.
І так разом і тільки разом ми переможемо. Так разом і тільки разом у допомозі один одному ми отримаємо від Бога благодать Його. Як сказав Господь розслабленому: «Встань, візьми постіль свою і йди до дому. І хочеться вірити, що у найшвидшому часі Божа благодать змиє усю нечисть з нашої землі й з душ наших, з Церкви Української змиє всю нечисть «руского міра». І скаже Бог кожному воїну України: «Встань, бери речі свої і йди додому». З радістю у перемогу, з вірою у перемогу, з радістю перемоги неси цю перемогу додому по всій українській землі».
Молимося сьогодні, молимося за кожного воїна, несемо молитву нашу до Бога. Вони вірять і покладаються на нас, ми віримо й покладаємося на Бога, а Бог вірить у нас, в україніців, що ми вистоїмо у цій боротьбі добра зі злом, з ненавистю й сатанизмом, який іде з росії на нашу землю. Разом ми переможемо!
Боже благословення на всіх вас!».