У свято Входу Господнього в Єрусалим настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.

Із уст дітей і немовлят вчинив єси хвалу! Господь Бог Всехвальний, Бог наша слава, наша радість, наше щастя сьогодні входить в Єрусалим, входить в серце кожного з нас, в наші родини. І приходить в Україну, щоб підтримати нас у цю важку хвилину.

Але поряд з горем і тривогою ніколи в серцях людських не помирає надія на Бога, віра в Бога, віра в щасливе майбутнє. Адже просто, ми лягаємо ввечері й віримо, що ранком встанемо. Ми живемо з вірою, що життя перемагає і Бог нас не покидає, і Бог приходить в наше життя, і саме з уст немовлят і дітей, бо вони вміють радіти щиро і безтурботно, вони вміють святкувати радісно. Тому навчимося в наших дітей радіти щиро і радісно, відкинути всі тривоги і печалі.

І, щоб розвеселити вас у це свято, розкажу цікаву притчу, чи, можливо, це була дійсно історія. Ходила сімʼя до церкви щонеділі і брали з собою маленького хлопчика. Він звик до церкви, до храму, уважно слухав проповіді священника. І ось на Вербну Неділю він захворів і батьки пішли в церкву, а його залишили вдома з температурою. Він бідний мучиться, хворіє. Повертаються батьки з вербовим гіллям, а він питає: «Чому ви сьогодні прийшли з цим гіллям?». А вони кажуть: «Господь Бог приходив і ми Його сьогодні вітали цим вербовим гіллям». Ось так, один раз не пішов і Бога прогавив! «А Він приходив, я його чекав, чекав, кожного разу чекав, один раз не пішов до церкви і Бога пропустив».

Бог приходить до нас і ми, як діти, повинні вірити щиро і сердечно, і, як діти, вітати Його цим галуззям вербовим, приймати Його в серце своє. І не дай Боже, нам пропустити Його. Тож будемо вірити, молитися, трудитися, боротися і святкувати сьогодні.

Боже благословення на всіх вас!».