У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні в цю неділю Господь Бог піднімає для нас з вами надважливе питання — питання прощення.
У дні випробувань, коли до нас прийшли вбивці і загарбники, і не жаліють нас, дітей наших, Бог вчить нас прощати. І ми, як християни, прекрасно розуміємо цю правду прощення. Але як говорити про прощення матері в якої убили дитину? Сьогодні я згадую, напевно, рік чи може більше назад, до мене зателефонувала така мати: «Я хочу з вами поспілкуватися». Я назначив їй час зустрічі і весь день у думці своїй готувався до цієї зустрічі, що сказати їй, як розрадити її, як заспокоїти її стривожену душу, і засіяти в серці її почуття прощення. І от я чекаю в церкві, заходить ця мати в церкву і прямо з порогу каже: «Батюшка, я знаю, що я повинна прощати, — вона випередила мої слова. — Я прощаю ворогів, я прощаю вбивць свого сина». І я стояв, вона забрала з моїх уст всі мої слова, і як сьогодні в мене сльози зʼявляються на очах, так і тоді я плакав, бо тільки наша українська мама може сказати таке, бо тільки істинно віруюча людина може прощати вбивць своєї дитини.
Бог дає нам цей приклад, коли Він висить на хресті Він же прощає своїх вбивць і катів. І сьогодні Він заповідає нам: «Прощайте ворогам своїм, щоб і Бог Отець Небесний простив вам». Нам з вами гріхи наші…
Але прощати ворогам — це не означає скласти зброю і рабські похилити голову перед окупантом і вбивцею. Звичайно ні. Ми повинні відстоювати свою віру, Церкву, землю і майбутнє наших дітей українців. Як же знайти цю золоту середину між війною і прощенням? Між тим, що ми повинні стояти і боротися з ворогом і прощати ворога. Я чесно довго сам не міг знайти відповіді у своєму серці, але на початку війни один із наших українських поетів написав вірша і на цей вірш поставили ноти, написали пісню. Пісня називається «Завжди буде Україна». Моя любима пісня, знайдіть в інтернеті й послухайте її. Цей поет дає відповідь собі, мені і кожному з нас. Він віруючий, він християнин і він каже у своєму вірші: «Ти прости москаля і надгробок постав». Краще не скажеш, бо вбивцю, який прийшов на твою землю треба знищити, але знищити без зла і ненависті у душі своїй. Його треба простити, але не дати нищити наші душі, і наші землі, і вбивати наших дітей, і наше майбутнє. Ти прости ворога і йому надгробок постав.
І як приклад цього знову розкажу випадок із власної практики. У перший рік війни один із воїнів наших розповідав мені: «Батюшка, ті нелюди покидають своїх убитих і не піклуються про них, ми ж хоронимо їх у землю і з гілочок ставимо на їхні могилки хрестики». Це роблять наші воїни, бо наші воїни, наші матері і ми з вами, ми залишаємося людьми навіть у цю скрутну, найважчу хвилину, ми залишаємося християнами, ми залишаємося Божими людьми. І це найважливіше, в останню секунду свого життя під прицілом вбивці прославити Україну, прославити Бога і залишитися живим у віках, як наші Герої.
Господь сьогодні вчить нас прощення, ми прощаємо наших ворогів і поряд з цим знищуємо нашого ворога.
Сьогодні, зараз після літургії чекаємо, везуть Героя-Воїна, маленького хлопчика Андрійка, який хрестився у нашій церкві, я був і залишаюся його хресним батьком. Цей маленький Андрійко виріс і став воїном Андрієм. І сьогодні везуть його до нашого храму на щиті Героя, безсмертного Героя. Біль наповнює серце, але Господь сьогодні через святе Євангеліє каже: «Прощаймо і будемо прощені». Прощаймо і Господь прийме нас, прощаймо і Господь допоможе нам, Господь спасе нас, Господь дарує нам перемогу, бо ще так не було, щоб осміяним був Бог. Бо правда завжди перемагає, перемагає світло, перемагає добро.
Вічна памʼять і Царство Небесне нашим Героям, дітям нашим, які стали Героями і своєю смертю дарують нам можливість жити, молитися і боротися. Хай Господь прийме нашу молитву, прийме душі їхні, а ми будемо памʼятати їх. І ми приречені перемогти у цій війні з любовʼю до Бога і з прощенням до ворога.
Боже благословення на всіх вас!».
