У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогоднішнє недільне Євангельське читання переносить нас з вами в темну, глибоку ніч на Галілейському морі. Дві тисячі років назад маленький човен серед ночі в бурю пливе проти вітру і в ньому учні Господа нашого Ісуса Христа. І не сплять вони всю ніч, боряться із стихією. Розпач опановує їхні душі і не видно кінця і краю цього моря. І темрява довкола, нічого не видно. І, найважливіше, не видно берега і не видно спасіння.
І ось у четверту сторожу, це важливо, написано у Євангелії: «У четверту сторожу по воді йде до них Господь». Ніч у єврейській традиції була поділена на сторожі: перша починалася з девʼятої вечора і до дванадцятої, тоді друга, третя, а четверта сторожа — це вже під ранок, коли найстрашніша і найтемніша ніч, але після неї вже починається світанок, починає сіріти небо. І серед цієї темряви, безпросвітної темряви раптом Апостоли бачать, що хтось до них іде по воді. Коли просто усвідомити те, що відбувається, то дійсно комок стає у горлі, бо всі ті слова — це для нас з вами.
Сьогодні ми живемо в цьому бурхливому морі, коли немає спасіння, не видно його, коли темрява опановує наші дні і ночі. Коли над головами літають смертоносні ракети і не видно кінця і краю цьому розгулу, смертоносному розгулу по всій землі й особливо у нас в Україні. До нас спішить Господь через бурхливе море нашого життя Він йде нам на зустріч, щоб допомогти нам. Апостоли побачили Бога і кажуть: «Привид». І серед шуму великих хвиль вони почули впевнений голос: «Не лякайтеся, це Я». І Петро каже: «Господи, зроби так, щоб і я пішов по воді». Одне слово «Іди» і сміливий крок Апостола сотворили чудо. Він переступив через борт човна і пішов по воді.
Задумайтеся, хто би нам не сказав, щоб нам не сказали, чи змогли б ми стати своїми ногами на воду, як на тверду опору. Сумнів всеодно буде у нашій душі і ми не зможемо цього зробити. І тут же я заперечу сам собі, зможемо! Зможемо, ми вистояли у такій навалі і ми зможемо все, нам все під силу, але з Богом дивитися вперед, вперед на Господа нашого, Який іде нам на допомогу. Не відволікатися на бурхливі хвилі сьогочасного життя, як відволікся Апостол. Він побачив великі хвилі і злякався, і почав тонути. Господь подав йому руку, витягнув із безодні і каже: «Чого ти злякався, маловіре». Господь не осуджує, Він лікує його віру.
Хай же Господь сьогодні вилікує і нашу віру, щоб ми не лякалися у цьому жахливому, бурхливому життєвому морі. І вірили, що Господь Бог йде нам на допомогу і у найважчу хвилину простягне нам цю руку допомоги і буде перемога.
Як це зробити? Як повірити в ось це сьогодні, я не можу пояснити, можу тільки направити вас. І, перш за все, нас направляє Церква, установлює піст. Із вчорашнього дня і до Успіння Пресвятої Богородиці, до 15 серпня в нас Успенський піст. І піст, по великому рахунку, це не про їжу, піст — це про внутрішній стан людини. Про ту віру в якій ми всеодно сумніваємося, і Господь повинен укріпити нас в тій вірі. Піст — це не відволікатися на новини, які сіють тривогу у нашій душі, не відволікатися на те, що відбувається по колу. Бо кожного вечора, кожної ночі ми чуємо вибухи і бачимо, що дійсно смерть забирає життя наших людей, наших дітей і наші воїни віддають життя за нас з вами. Ми ж повинні постувати у ці дні, усердно постувати, бо воїни не постують і вони не будуть постувати, ми за них повинні нести подвійний, усердний піст. Молитися повинні до Бога і нашою вірою, щоб Господь Бог зміцнив руки наших воїнів.
Згадавши воїнів, я ще згадав цікавий факт. Сьогодні препадає свято, громадянське свято Української авіації. І є у нас наші прихожани, я не буду називати хто, думаю, що після війни вони прийдуть, пілоти, які захищають наше небо для наших дітей, щоб наші діти жили під мирним небом.
Тож помолимося сьогодні і за наших воїнів-пілотів Українського воїнства, Української авіації, за наших ППО-шників, за всіх тих, хто сьогодні і безпілотними дронами керують, воюють. Щоб Господь Бог укріпляв їхні руки на штурвалі, Господь Бог дарував їм сили і мужності берегти мир на нашій землі. Ми ж, як Апостоли у бурхливому морі, будемо вірити, що Церква, Церква — це наш човен спасіння, Бог Спаситель наш — наша перемога і спасіння у цій жорстокій, здається безкінечній війні. Але буде кінець, буде перемога, бо з нами Бог і ми з Богом.
Боже благословення на всіх вас!»
