У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Улюблені во Христі браття і сестри. Напевно кожен із нас був у такій ситуації, коли далекі родичі запрошують вас на весілля і думаєте ви собі – ну чого я піду? Я там нікого не знаю і ніхто мене там не чекає. І шукаєте причину, щоб відмовити тому, хто запрошує вас на весілля. Але, шукаючи причину, ми не думаємо про те, як відчуває себе та людина, яка запрошує вас. І коли їй відмовляють. І особливо гірко тій людині, коли відмовляють в останню хвилину. Так, як відбулося у притчі, яку розповідає сьогодні нам Господь наш Іісус Христос.
В останню хвилину, коли все приготоване, столи накриті, цар посилає посланців своїх, щоб покликати званих, тобто вони були запрошені на весілля ще раніше і могли підготуватися, могли подумати проте, що нам в такий то день потрібно піти до царя на весілля.
І в цю останню хвилину люди відмовляють цареві і не просто відмовляють, а останній раз вбивають посланців своїх. І ми думаємо собі – та як так, на весілля запрошують, а тих хто запрошує вбивають. Скільки разів у людській історії так було. Для нас це дико, але насправді скільки пророків Божих, скільки людей, які кличуть нас до Царства Небесного, на Боже весілля, вбивали тут на землі. Що ж буде далі?
Цар посилає військо своє, щоб знищити те місто, тих хто відкинув Божий поклик. І каже слугам своїм: «Ідіть на роздоріжжя і кличте, забирайте всіх до столу. І злих і добрих». Всіх садіть до весільного столу, до Божої благодаті. Хай приходить кожен і злий, і добрий на радість Божу хай кожен прийде. І наповнився весільний бенкет і господар вийшов глянути на гостей своїх і раптом побачив серед гостей одного не у весільній одежі.
Справа в тому, що на вході за східною традицією кожному одягали весільний одяг, купували і одягали. Тобто кожна людина, яка проходила через весільні двері, весільні ворота, отримувала весільний святковий одяг. І той хто сидів за весільним столом не в одязі – значить пройшов не через двері, а проліз де інде.
Знову ж таки я звертаю нашу увагу на аналогію, яку Господь проводить нам – як часто бувало так на весіллі, куди ми все ж таки пішли, зустріли давніх знайомих, давніх близьких і радість наповнила наше серце і ми розслабилися і раптом з’являється хтось, хто веде себе неадекватно. І стає неприємно гостям і особливо господарю цього весілля.
І тоді говорить Господь, каже цар своїм слугам: «Візьміть його, зв’яжіть йому руки і ноги, і викиньте у пітьму».
І закінчується сьогоднішня притча цікавими словами – багато покликаних, але мало обраних.
Господь кличе нас до себе до своєї благодаті, але ми в життєвих турботах, навіть почувши Його поклик, шукаємо причину – то ліньки, то на базар треба, ну коли мені піти до церкви якщо треба піти на базар, або картоплю копати сьогодні треба, хоча можна було і вчора викопати. Стільки причин ми можемо знайти, що здавалося і виправдалися, можливо і виправдалися, але стали за межею обраних, уже не вибрані. Ми покликані, але не обрані.
Прийшовши до храму, помолившись разом із церквою, побувавши на цьому весіллі Духа Святого і чистоти ми стаємо обраними, але, ставши цими обраними, ми повинні очистити свою душу, свій одяг, щоб він став весільним, щоб він став святковим. Щоб ставши перед господарем, ми відчули, що ми обрані і чисті. Недаремно при святому Хрещенні дитину одягають у біле крижмо – символ чистоти, одяг чистоти., весільний одяг. І є така древня традиція цим крижмом вкінці життя людського покрити тіло, щоб стала людина вже у старості своїй чиста душею, перед Господом прийшла на Його весілля в чистій і світлій одежі Хрещення.
Ми всі покликані, ми всі сьогодні в храмі і обрані. І хай буде одяг наш світлим і чистим, щоб у радості Господа нашого ми отримали і спасіння душ наших.
Боже благословення на всіх вас».
«Спаси Господи», – відповідають прихожани храму святої Покрови.
