У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:

«Улюблені во Христі браття і сестри. Святе Євангеліє розказує нам про життя і земне служіння Господа нашого Іісуса Христа, але це не просто розповіді. Біблія – це духовна книга і звернення її до кожного покоління і до всіх нас. Й інколи читаєш Святе Писання, і аж мурашки по шкірі бігають, і пересмикуєшся, коли розумієш, що ось слова написані для нас з вами.

Слухаючи сьогоднішнє Євангеліє, я чітко почув відповідь, відповідь від Бога на запитання, яке вже майже 2 роки ставлять перед нами: «А какая разница?».

Напевно кожен з вас це чув. Є різниця, виявляється.

До Господа підійшла хананеянка, стривожена мама із своїми проблемами, з материнським болем, у якої дочка тяжко біснується і дуже хвора. Уявляєте, як боліло серце матері. Але в цій ситуації ми напевно і не впізнаємо Господа нашого Іісуса Христа, бо Він не чує її, аж поки учні не звернулися до Нього: «Господи, допоможи їй, бо кричить за нами». Вона непросто просила, вона кричала за Богом, просила допомоги: «Сину Давидів, змилуйся наді мною». І виникає питання – чому Господь, який прийшов до знедолених, до всіх нас з вами, раптом ігнорує біль і страждання матері? А виявляється є різниця, є різниця між нами і нашими діями, що ми робимо, як ми робимо і для чого ми це робимо.

Й інколи, коли ми проходимо до Бога зі своїми потребами, не просто молимо, а кричимо, вимагаємо у Бога чогось. Тобто приходимо використати Бога, не поклонитись Йому, а потребувати в Нього чогось. Господь не чує нас.

Сьогодні я почув ще одну відповідь на ще одне глобальне питання сьогодення – а давати воду в Крим, чи не давати? Здавалося б це політика і причому тут Євангеліє, але Господь говорить сьогодні прямо і не двозначно: «Не годиться взяти хліб у дітей і кинути псам».

Жорстоко говорить Господь сьогодні, людей називає псами. Не годиться, напевно, сьогодні забрати воду в наших дітей і дати тому, хто відрікся від нас з вами. Вони ж сьогодні кричать, вони вимагають від України – дайте нам воду .

Господь не чує таких. Але коли людина приходить до Бога і падає в покаянні на колінна, написано – хананеянка почула це і поклонилася Йому.

Зрозумійте одну річ, от якщо б вас назвав псами, нас з вами, ми б образилися чисто по-людськи, розвернулися і пішли геть від нього. Але хананеянка у своїй материнській болі поклоняється Богу нашому, Господу своєму і каже: «Так, але навіть у панів падають крихти із столу їхнього для щенят» . І тоді почула вона у відповідь від Бога: «О жінко, віра твоя велика».

Ми часто приходимо до Бога зі своїми потребами, ми звертаємося до Бога й інколи дійсно серце кричить – Господи, поможи! Але щоб Господь почув, потрібно прихилити свою голову, прихилити свою гординю, зменшити себе і Господь почує.

Щоб упали крихти з Божого столу і нам з вами. Звертаймося до Бога в покаянні і у применшенні своєї гордині. Щоб сьогодні дати відповідь на ті злободенні питання, які я задав,які задає нам наше життя – чи дати воду в Крим? Хай прийдуть, хай повернуться лицем до України і отримають. Чи є різниця? Виявляється є різниця і різниця велика між Божественним і нечистим, між темрявою і світлом, між добром і злом. А добро наше, світло наше – Господь наш Іісус Христос і Він чекає нас у нашому покаянні і смиренні, щоб і ми з вами почули від Бога: «Віра твоя велика».

Хай же по вірі нашій, по нашому смиренню буде нам. А Господь словами святої Євангелії хай відповідає нам на тривожні і часом дуже складні питання сьогодення.

Боже благословення на всіх вас».

«Спаси Господи», – відповідають прихожани храму святої Покрови.