У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь! Улюблені во Христі браття і сестри, я вітаю вас із святою неділею і звертаю вашу увагу на ту цікаву Євангелійську розповідь, яку ми слухали сьогодні.
По дорозі в Єрусалим зустрілися Господу нашому Іісусу Христу 10 прокажених. Проказа – це була страшна хвороба в ті далекі часи, хвороба, яка з’їдала людське тіло і людина була непросто хворою, її виганяли із суспільного життя. Люди не жили, а помаленьку помирали. І ось їм зустрічається Господь і вони відчули Божественну силу в Людині, яка йшла на зустріч і молили: «Господи, спаси нас!».
І коли почули піти до священників і перевіритися, і зробили це, то по дорозі вилікувалися, очистилися. Десять чоловік очистилися і зцілилися в одну мить. Але цікаво інше.
Дев’ять в радості побігли додому. Їх можна зрозуміти, вони напевно роками не були вдома, бо були хворі. І тільки один з подякою повертається до Господа нашого Іісуса Христа.
У серці своєму, стараючись зрозуміти тих дев’ятьох, ми все ж таки осуджуємо їх. Але давайте з вами, кожен з вас згадаємо своє життя, подумаємо над своїм життям. Чи бува ми не робили так само, як ті дев’ять? Здавалося б, де ми бачили Бога, де ми бачили чудо Боже, але кожного дня у кожного з нас бувають моменти, коли ми звертаємося до Бога і Господь допомагає нам.
Ну візьмемо саме просте і елементарне, нещодавно така ожеледиця була, і я певен, що кожен з нас виходив на роботу, чи в церкву, чи до школи, і в душі казав: «Господи, допоможи мені щасливо добратися». І ми важко, але йшли, ковзали, за щось трималися, один за одного трималися, молилися. Прийшли на роботу, чи в школи і забули сказати: «Боже, дякую тобі, що я щасливо добрався»…
Я змальовую ситуацію, яка б могла бути, може ви і подякували в цей момент. Але в нашому житті буває дуже багато таких моментів, коли ми просимо чогось у Бога, а отримавши, забуваємо подякувати.
Є такий гарний анекдот, коли приїхала людина машиною на роботу, на дуже важливу роботу. І, під’їхавши до підприємства, не має чоловік де припаркувати машину, а час припирає і куди діватися. І він почав швидко молитися: «Боже, допоможи мені машину десь припаркувати, бо мені дуже треба». І в цей момент із парковки виїжджає машина і чоловік каже: «Господи, не турбуйся, місце вже з’явилось». Не думаючи про те, що це місце можливо Бог йому дав. Та не можливо, а так і було. Бог почув його молитву і зробив це.
Як часто у нас в житті буває подібне, як часто ми подібні до тих дев’ятьох, що в радості своїй забуваємо про Бога. В горі ми взиваємо до Бога, а як приходить радість, приходить свято, ми забуваємо про Нього.
Він любить нас, він турбується про нас і в горі, і в радості, і тільки чекає єдиного, щоб ми не забували про Нього і в горі, і в радості. Щоб ми дякували Йому.
І знову ж таки виникає питання – для чого Богові наша вдячність? Якщо ми знаємо, що Він повністю самодостатній і Йому нічого не потрібно. Але тут же батюшка говорить – а вдячність потрібна. Вона нам потрібна! Подякувати Господу – це для нашої ж користі.
Зцілилися десять, дев’ять здоровими побігли в радості додому, десятий повернувся подякувати Господу і Господь каже йому: «Віра твоя спасла тебе». Зцілилися десять, але спасається тільки той, хто подякував.
Ми ж шукаємо в житті своєму не тільки здоров’я, ми приходимо до храму, щоб знайти і спасіння. Ми живемо для того, щоб спасати свою душу, тож для спасіння душі своєї ніколи не забуваймо подякувати Господу нашому Іісусу Христу.
Хай вдячність наша буде щирою і сердечною, хай віра наша буде твердою і спасіння для душ наших кожному з вас.
Боже благословення на всіх вас!».
