У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафія з такою проповіддю:
«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні Свята Православна Церква читає Євангеліє про зцілення Господом нашим Іісусом Христом слуги сотника римського війська. І, чесно кажучи, готуючись до сьогоднішньої служби, я сумнівався, що сказати вам сьогодні. Якими словами сьогодні звернутися до українців. Адже по суті сьогодні Господь Бог наш зцілює слугу загарбника, адже сотник, який звертається до Іісуса, це був загарбник, вбивця, який прийшов на чужу землю, з чужою армією мечем і вогнем упокорюючи єврейський народ. І Господь не відкидає його. Господь прислухається до нього. Більше того, Він каже: «Я і в єврейському народі не знайшов такої віри, як у цього сотника».
І ось я з такими сумнівами сьогодні перед службою і до мене підійшов молодий хлопець посповідатися. Його вже немає у церкві, наш молодий воїн, Герой, який приїхав на декілька днів додому. І він посвятив хрестик і просто захотів посповідатись.
Зі сльозами на очах і з трепетом душевним він розказував, що з дитинства не міг образити горобчика, метелика, а сьогодні йому приходиться вбивати ворогів, безжалісних ворогів. Захищаючи землю, доводиться вбивати людей. Це війна, вразило мене не це.
І ось він говорить – ви розумієте нам доводиться копати окопи для себе, і поряд копаємо ями для ворога, насипаємо могилки їм, нелюдам, які прийшли на нашу землю і ставимо хрестики на цих могилках. І це перевернуло моє сьогоднішнє розуміння, і це підказало мені.
Всі ми люди, навіть ті, кого ми сьогодні називаємо нелюдами і по суті вони і є нелюдами, для Бога залишаються дітьми Божими. І сьогодні важливо не це. Іде війна, війна іде тисячі років від початку людської історії. Сьогодні йде кривава війна на нашій землі, війна не на життя, а на смерть. Бо безжалісний ворог прийшов знищити нас, повбивати нас як українців. Ми, як українці хочемо жити, і в цьому не має компромісу. Або ми загинемо, або ми переможемо і знищимо ворога.
І вірю в те і віра моя не похитнеться ніколи – ми переможемо, однозначно ми переможемо! Питання в іншому – ким ми залишимося, ким ми станемо після нашої перемоги? Щоб і ми не стали звіром, нелюдом, убивши звіра, убивши нелюда.
І коли я почув, що наші хлопці на могилах убитих ворогів ставлять православні хрестики, я зрозумів – жива душа в України і в українців. І ми, обороняючись, залишаємось людьми. І я сьогодні згадав, нещодавно бачили ви, коли Україна і росія обмінювалися полоненими і московські загарбники виходять з нашого полону вгодовані, хольоні. І наші українці виходять з російського полону худі і скалічені. І тоді боліла душа – чому так? Чому тиак несправедливо? А все просто. Ми, вбиваючи звіра, залишаємося людьми, ми, воюючи з нелюдами, залишаємося християнами. Ми, борючись із безбожниками і станистами, залишаємось Божим народом, і це найважливіше. І Господь Бог з нами, і Господь Бог чує нас, чує наші молитви – і це найважливіше.
Де би ми не були, які б випробування не дав нам Господь, пам’ятайте – найважливіше залишитися так як і раніше ми були Божим народом, Божими дітьми. І з Богом ми переможемо і цю навалу, і переможемо зло, яке прийшло на нашу землю і в нашу церкву, зло, яке несе «рускій мір». З Богом буде перемога і буде радість. І найважливіша перемога над злом і ненавистю. І тоді Господь, як і до сотника, прийде до нас, до Божих дітей і скаже: «Я у всьому світі не бачив такої віри, як тут на Українській землі. І по вашій вірі хай буде вам».
Ми віримо і по нашій вірі буде перемога.
Боже благословення на всіх вас!».
Спаси Господи!
