У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафія з такою проповіддю:

«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь!

Улюблені во Христі браття і сестри, минулої неділі ми з вами говорили про любов до ворога. Таку любов заповідає Господь наш Іісус Христос. І я згадав про материнський біль і про материнські сльози, розпач матері, яка побивається над гробом убитого сина. Як може вона полюбити ворога? Про це ми говорили минулої неділі.

І сьогодні як продовження цієї теми, ми чуємо про воскресіння Богом нашим, Господом нашим сина наїнської вдови, мертвого сина. А відбулася подія така – іде Господь наш Іісус Христос із учнями Своїми і великий натовп і на зустріч іде похоронна процесія. Зустрічається життя і смерть. Ми можемо уявити собі цю ситуацію, наприклад, весілля і похорон. У нашій традиції, що коли іде похоронна процесія, зупиняються всі, пропускаючи покійника. Але тоді в історичному моменті, в єврейському народі була інша традиція. Зупиняється заупокійна процесія і пропускає Бога. Смерть зупиняється перед життям. І Господь Бог наш – Джерело Життя, Джерело щастя і радості, наша надія, наше майбутнє для кожного з нас, змилосердився над наїнською вдовою. Підходить до гробу, доторкнувя до нього і сказав: «Юначе, тобі кажу встань!». І мертвий піднімається.

Сьогодні це величний приклад для нас з вами. Для кожного з нас, для кожного у кого, можливо, в серці посиляється тривога, хто втрачає надію, хто втрачає віру, хто втрачає любов, згадайте цей випадок. Бог милостивий до нас, Бог змилосердиться, в критичну хвилину підійде до нас і возвеселить нас.

Згадайте, сьогоднішнє Євангеліє ми закінчували такими словами – хай радість ваша, тобто наша з вами радість, хай буде повною. Бог бажає нам радості, страждання ми самі приносимо у цей світ, страждання і війну, смерть і вбивства.

Тож тримаймося Бога, надіймося на Бога. Сьогодні Україна, як та наїнська вдова, побивається над гробами своїх синів, найкращих синів. І рахунок вже йде не на десятки чи сотні, а тисячі й десятки тисяч вбитих, замордованих.

І ми всі, кожен свідомий українець як та наїнська вдова сьогодні, але нехай не покидає нас надія. Буде світле майбутнє, ми переможемо смерть, смерть зупиниться перед життям. Але для того тримаймо високо свічку нашої віри, віри в життя. Свічку нашої надії, надії на Боже милосердя, на Божу підтримку. Бо сьогодні це для нас найважливіше.

Іде жорстока, безжалісна війна, безжалісний і озвірілий нелюд прийшов на нашу землю. І дуже багато сьогодні виникає таких думок – що головніше зброя на полі бою, чи віра? Напевно, ми з вами чули біблійну історію про Давида і Голіафа. Маленький Давид, юнак Давид переміг пращею і маленьким камінцем великого богатиря Голіафа. Звичайно, в його руках була зброй – праща і камінь, але найважливіше – в його серці була велика віра, яку перед лицем смерті, перед лицем ненависного ворога Голіафа він не втратив. І з цією вірою, саме з вірою він використовує пращу і маленький камінець, який валить великого богатиря.

Віра, віра наших воїнів там на передовій, віра наша з вами в тилу хай дає нам сил боротися там на передовій, допомагати нашим воїнам тут у тилу, щоб ми перемогли. Щоб життя перемогло смерть, любов перемогла ненависть, світло здолало темряву. А так воно і буде, по-іншому не може бути.

Господь наш воскрешає сьогодні сина наїнської вдови. Господь наш сьогодні, віримо ми, воскресить і нашу Україну. І буде наше майбутнє світлим і щасливим в багатій, світлій, побожній державі Україна і в Українській Церкві.

Боже благословення на всіх вас!».

Спаси Господи!