10 травня у пʼяту Неділю після Пасхи настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні так довго отець-диякон наш читав цікаву історію про колодязь Якова. Завжди в Україні великою святинею була вода, криниця. Великим багатством і святинею для кожного народу, який живе на Сході, там де жарко, там де не вистачає води, є кожна крапля води і кожна криниця.
І ось ми читаємо історію, де біля криниці зустрічається двоє — двоє спраглих: велика грішниця, яка прийшла набрати води, у спеку прийшла сама без людей, без подружок; і Бог, Який чекає, щоб хтось дав Йому, набрав із криниці води. Двоє спраглих, грішниця, яка живе у цьому світі, як і кожен із нас живе й шукає, щоб напитися води. І Бог, Який прийшов до нас грішних людей, щоб напоїти нас спраглих, напоїти істиною і правдою. І сьогодні ця історія дуже важлива для нас, бо мова не про воду, мова про життя, про саме життя. Ми сьогодні на грані життя і смерті, коли літають смертоносні ракети над нашими головами, коли щодня ллється кров, людська кров, кров наших дітей в українську землю. Коли йде боротьбі між життям і смертю, ми шукаємо напитися цієї води, води істини, води життя. Ми слухаємо новини, ми включаємо інтернет, щоб знайти розраду, слухаємо один одного, як ми сьогодні розказуємо один одному, що сталося, що відбулося, скільки полонених прийде, мали би прийти, прийшли, повернулися додому. Але ніщо це не може заспокоїти нас, бо ми знову хвилюємося і знову шукаємо розраду, шукаємо, щоб напитися і не можемо напитися. А Бог приходить і каже: «Я дам тобі води живої». І тільки з Богом ми можемо знайти розраду і спасіння, і перемогу. Тільки Бог може дати нам напитися цієї живої води, води життя.
Але перед цим, скільки разів ми говорили про віру, про те, що ми повинні довіряти Богові, вірити Богові. Сьогодні Бог каже: «Дай Мені напитися води». Бог, сам Бог просить у жінки-самарянки і у нас з вами, щоб ми напоїли Його перш ніж Він напоїсть нас. Що ми можемо дати Богові? Віра і добрі справи, любов один до одного і до Нього — це дасть Богові напитися води. Але, як і самарянка, ми дуже часто відволікаємося: а де ми будемо молитися, а що ми будемо робити, а той такий, а той не такий. Це воріг розділяє нас, ворог сьогодні хоче вбити клин між людьми. Ми ж повинні прийти до Бога, допомагаючи один одному. Самарянка, коли почула слово істини, коли увірувала, кинула все, покинула своє відро, забула про свої земні і повсякчасні турботи, побігла одразу до своїх односельчан, які, напевно, зневажали її за її гріховне життя. Побігла, щоб поділитися з ними цією радістю і щоб вони теж послухали Спасителя Христа.
Сьогодні в дні страшної, жорстокої війни не будьмо байдужими один до одного, допомагаймо один одному, підтримуймо один одного в наших тривогах. Підтримуймо наших воїнів-захисників, які сьогодні бережуть нашу молитву і бережуть те, щоб наші діти могли ходити до школи. Наших воїнів, підтримуймо тих, хто віддає життя своє за те, щоб ми жили, жили і памʼятали за них. І в цьому буде наша жертва Богові й цим ми дамо напитися Богові, а Бог дасть нам життєдайної води, води віри, води спасіння, води життя, води перемоги.
Сьогодні ми зібралися біля джерела у церкві Божій, ідемо додому так, щоб всі бачили, що ми йдемо із храму, що ми напилися цієї води. Говоріть людям, підтримуйте людей, бо сьогодні це дуже важливо, щоб наша віра і та вода, яку нам дасть Бог підтримували і тих, хто не напʼється сьогодні, тих, хто сумнівається, тих, кому дуже-дуже потрібна наша підтримка
Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес! Христос Воскрес! Воістину Воскрес!».
