Цієї неділі настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь!
Христос Воскрес! Улюблені во Христі браття і сестри, по всьому світу розходиться велична, незвичайна, дивна новина – Христос Воскрес! Є люди, які повірили і пішли за Христом, були люди, які зрадили Христа, були люди, які пішли до кінця за ним.
І в той же час, поряд з вірою у кожного з нас завжди всередині живе сумнів. І цей сумнів є у кожного з нас, бо якби була віра з гірчичне зерно, сказав Господь, то сказали б ви горі цій перейди і вона перейшла би. Чомусь ми не бачимо, щоб гори ходили на цій землі, мало в нас віри. Але навіть в молитві православній ми читаємо – Господи, вірую, допоможи моєму невірству. Господь підтримує нас у нашому невірстві й у наших сумнівах. І сьогодні ми згадуємо апостола Фому, якого часто ми називаємо Фома невіруючий, Але, напевно, даремно ми це говоримо тому, що він вірив і йшов за Христом. Він вірив і сказав навіть Христу: «Підемо разом з Ним і помремо». Він готовий був іти з Христом до самої смерті. Й у певний момент свого життя він засумнівався, засумнівався, що притаманно не у найважчу хвилину, а в хвилину радості. А вийшло так, що всі апостоли вже бачили воскреслого Христа, а він ще не бачив Його. Знаєте, як по-дитячому, обідно – всі бачили, а я не бачив, всі говорять, що Він воскрес, а я не бачив. Жінки-мироносиці бачили, доторкалися, спілкувалися, а я не бачив. І сказав Фома: «Поки не вкладу пальці свої в рани Його – не повірю». І тоді являється йому Бог, являється, не дивлячись на те, що засумнівався Фома, ми всі сумніваємося в той чи інший момент свого життя. Являється і каже: «Вклади свої пальці в рани Мої і не будь невіруючим, будь віруючим».
Сьогодні рани Господа нашого Ісуса Христа по всьому Тілу Господньому і по всій Україні, святій Україні сьогодні ці рани наносять нашій державі, нашому народу, нашому побожному народу безбожні, що теж себе називають, але тільки називають себе християнами. Християнин ніколи не піде, справжній християнин ніколи не піде чужу землю загарбувати, вбивати, ґвалтувати. І Господь рани ці несе на Собі. Часто можна почути – де Бог, коли відбувається така неправда. Повірте, ця неправда якраз відбувається над Богом. Всі ми є Тіло Господа нашого Ісуса Христа. І рани Його по всій Україні. І в цьому випадку дивно інколи чути від тих, що називають себе християнами, навіть в Україні після року війни кажуть: «Не всьо так адназначна»… Що можна відповісти цій людині, я не знаю. Але хочеться, щоб Господь Бог, Воскреслий Бог сьогодні дав мудрості тим, хто сумнівається, хто ще сьогодні сумнівається після року війни і кровопролиття. Коли ллється потоками кров по нашій українській землі, дитячі муки і страждання, кров дитяча. Хто ще сумнівається, нехай Господь відкриє їм очі, щоб Господь показав де правда, а де неправда, де світло Христового Воскресіння, щоб просвітити тих, хто сумнівається. Щоб ті, що прийшли на нашу землю, схаменулися, поклали зброю. Щоб ті, які захищають свою рідну землю, наші воїни утвердилися у своїй правоті!
Ми з Богом, а Бог з нами. Бо Бог завжди з тими, хто страждає. І ці страждання ніколи не бувають даремними. І рани не просто так по всьому Тілу Господа нашого Ісуса Христа. Ці рани збудували Церкву Христову по всьому світу. І рани України збудують нашу Україну міцною, твердою, непереможною, Христовою державою. Ми вже утвердилися і ми вистоїмо, бо з нами Бог, а ми з Богом!
Боже благословення на всіх вас!»
Спаси Господи!
