У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі во Христі браття і сестри, перш за все, я хочу привітати всіх, хто сьогодні причастився, нехай це вам буде на зцілення душі і тіла. Ми сьогодні з вами читали два уривки з Євангелія і спробуємо хоча б поверхнево торкнутися до цього глибинного змісту. Нагадуймо самі собі, що всі притчі ми розглядаємо в площинні сьогодення, що все це стосується нас тут і сьогодні. Ми непросто розглядаємо євангельську історію, а уявляємо себе свідками, учасниками цих подій, про які ми читаємо.

І ось в одному Євангелії згадуємо, як Ісус у суботу навчав у синагозі, тут вже починається повчання для нас. Ісус приходив, вшановуючи четверту заповідь Божу, проповідувати слово Боже у синагозі. І ось Він побачив жінку, яка 18 років була скорчена, і Він проявляє Своє милосердя до неї. Покликав її і сказав: «Нині ти визволена від цієї хвороби». Хоч тут і не сказано, але ми знаємо, що Господь, перш за все, читає серця і Він бачить, якщо людина покаялася, якщо вона просить Бога про зцілення, то звичайно Він їй відповідає на її прохання. І весь народ, який був там, дивувався і радів чуду і радів за зцілення цієї хворої. Все було б добре, але начальнику синагоги це не сподобалося, оскільки це було в суботу. На його думку це було порушення четвертої заповіді. Хоча хто такий начальник синагоги, він не був навіть раввин, це не був книжник, він був просто адміністративною одиницею, який слідкував за порядком, викликав до читання Тори. І цей начальник вирішив показати себе таким розумним і зробити Ісусу зауваження. Хоча було 39 правил, які служили виконанню Четвертої заповіді – шанувати день Господній, шість днів працювати, а сьомий день присвятити Господу. І багато з цих правил є для нас взірцем для наслідування, але Господь Ісус показує, що найвища цінність є не правила, а є життя людини. І якщо потрібно порушити деякі правила із правильних причин, щоб виконати волю Божу, а воля Божа – це любити свого ближнього, як самого себе. Ісус показує, що якщо потрібно змінити якесь правило заради правильної причини, то це є благословенним.

Хіба сьогодні не мало таких, які навчають вас стільком різним правилам, які можна назвати забобонами. Інколи ці люди не знають жодної заповіді з десяти, але забобонів і багато таких правил знають багато. Я це спостерігав це дуже часто, особливо, коли молоді люди приходять до церкви навчені такими великорозумними забобонами, навіть свічку від свічки бояться запалити і запальничку з собою носять. І коли я розповів, що це все забобони, вони раді були почути це, бо самі собі ускладнюють життя.

І перейдемо до другого уривку – притчу про Царство Боже. Матфей використовує Царство Небесне. Взагалі концепція Царства Небесного, Царства Божого відіграє провідну роль у розумінні Святого Письма. І проповідь про Царство Боже є центральною у всій земній проповіді Ісуса. Ви добре памʼятайте Його першу фразу, коли Він став на проповідь роду людському: «Покайтеся, бо наблизилося Царство Небесне». Цими ж самими словами й Іоанн Предтеча почав свою проповідь: «Покайтеся, бо наблизилось Царство Небесне». Царство Небесне, Царство Боже – це не простір, це не час, це не місце, це стан душі. І ми розуміємо, що Царство Небесне, Царство Небесне настане, коли прийде Друге пришестя Ісуса. Але водночас сам Ісус говорить, що Царство Небесне в середині вас є, або посеред вас є. Тобто це і в майбутньому в перспективі й тут і зараз. Це можна сказати майбутнє в теперішньому. Одна книга написана британським теологом так і називається «Майбутнє в теперішньому». Ісус розповідає більшість притч, які присвячені Царству Небесному і ми маємо розуміти, що для цього наші душі тут і поміщені. Так, ми з тайни прийшли і в тайну повернемся, але ми повинні повернутися, долучившись до Царства Божого тут і зараз. І для цього Ісус повчає нас притчами, їх більше 30 і всі ці притчі взяті навколишнього життя, вони були зрозумілі, як сучасникам Ісуса, так вони зрозумілі і нам сьогодні.

У сьогоднішній притчі, яку ми читали, Господь уподібнює Царство Небесне десятьом дівам. І щоб зрозуміти цю притчу варто трішки зазирнути у звичаї тогочасного народу Ізраїлю. Коли було весілля, то наречена із подружками чекала нареченого ввечері. Їх було десять взято і це також не просто число. Ви знаєте, що є деякі цифри у Святому Письмі, зокрема цифри 3, 4, 7, 28 40 і ось зараз цифра 10, які повторюють і мають символічне і містичне значення. Ну зокрема ви знаєте, що є 10 заповідей Божих, 10 кар було народу Єгипту.

І ось десять дів чекають, коли прийде наречений. Він також йде з друзями і приходить до нареченої, вони повинні його зустрічати зі свічками, а потім разом йдуть в дім нареченого і там справляють весілля. Ми знаємо, що в той час не було мобільних телефонів, і ніхто не знав о котрій годині прийде наречений, і ці діви просто заснули. Але говорить Ісус, що половина з них були розумними, мудрими, вони взяли про запас оливу для світильників. А друга половина була нерозумними, вони просто запалили свої каганці і чекали. І коли прийшов наречений, у мудрих світильники горіли, а у нерозумних – ні. Як говорив Соломон, перевага мудрих над нерозумними така ж, як перевага світла над темрявою. У Святому Письмі мудрість асоціюється зі світлом, а нерозумність із темрявою.

І може виникнути запитання – чому ж ті у кого була олива не поділились із тими в кого її не було. Це начебто схоже трішки на егоїзм, але тут потрібно розглядати притчу не тільки в історичній інтерпретації, а вийти на інший рівень інтерпретації – це таємний Божественний зміст. Отже ці світильники символізують віру, ми бачимо, що всі десять дів мали світильники, всі мали віру. А олива символізує Духа Святого. Праведний Серафим Саровський повчав, що християнське життя полягає у стяжанні (в отриманні, накопиченні) Духа Святого. Багаті накопичують багатство у вигляді золота і срібла. Так само людина, яка обрала духовне життя, повинна накопичувати, стяжати Духа Святого. Яким чином ми знаємо – це молитва, покаяння, піст, слово Боже і заповіді Господні, які ми повинні виконувати, що жити згідно з волею Творця. Ось чому ми не розглядаємо цих дів, як егоїстичних, які не дали оливи, а мова йде, що кожна людина сама накопичує в собі дар Духа Святого, помазання Духом Святим.

Згідно з цією притчею, коли закриється книга життя людини, то ця книга передається на Суд і коли там відкриють цю книгу, то можуть знайти те, що людина просто проспала все життя і не накопичила жодного багатства, яке може взяти з собою на Небеса. Згадаймо слова Апостола Павла: «Сплячий – вставай! Воскресни із мертвих і освітить тебе Христос». Воскресни із мертвих, але мова йде про живих. Але багатьом з нас треба прокинутися, а багатьом воскреснути, які живуть мертвим духовним життям. Але кожен має памʼятати, що закриється книга життя і тоді вже вписати і неї буде неможливо нічого, писати в ній можна тут і зараз, поки ми живемо. Для цього наші душі й поміщені в наші тіла, щоб ми накопичували Духа Святого, щоб опинившись Там в іншому вимірі, ми відчули, що таке справжнє багатство.

Нехай світло ваше світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла і славили Отця нашого, Який на Небі, – казав Ісус.

І притча закінчується словами Ісуса: «Тож памʼятайте, що Господар може прийти зненацька кожної миті». Отже кожної миті людина повинна бути готова до того, що доведеться дати звіт.

І на сам кінець я хочу сказати, що сьогодні ми вшановуємо памʼять рівноапостольної Ніни, просвітительки Грузії, яка жила у четвертому столітті. У 12 років вона так перейнялася любовʼю до Бога і захотіла йти у землю (там де зараз Грузія), де зберігається хітон Господній, але народ тамтешній не знає світла Ісусової проповіді. І маленька дівчинка вирішили туди йти, щоб розшукати хітон Господній (ризу в якій розіпʼяли Ісуса Христа) і щоб принести в ту землю світло і знання Ісуса. І сама Богородиця її благословила і дала хрест сплетений із виноградної лози. І рівноапостольна Ніна принесла світло у Грузію.

У нашій церкві є теж чудова жінка з іменем Ніна. Ми вас вітаємо Ніна Олексіївна! Нехай Господь благословить вас здоровʼям, довголіттям і служінням на славу Бога і для всіх нас на многії і благії літа!».