Сьогодні, 23 серпня, у світлу неділю настоятель Покровського храму отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:

«Улюблені во Христі браття і сестри. Всі ви точно знаєте, кожного разу на сповіді ми обов’язково запитуємо вас, чи прощаєте ви ворогам своїм. І це неспроста. Справа в тому, що наскільки ми прощаємо ворогам нашим, настільки ж Бог прощає і нам з вами наші провини.

І всі ви це знаєте, всі ми це знаємо, більше того ми кожного дня ці знання і віру  цю декларуємо перед самим собою і перед Господом нашим. І сьогодні на службі ми утверджували цю віру, співаючи молитву «Отче Наш». Бо в молитві ми утверджуємо – «і прости нам, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

І сьогодні  про це прощення Господь Бог наш Іісус Христос говорить притчу про милосердного царя і немилосердного боржника. Цар прощає своєму підданому велику суму, а той не простив ближньому своєму, товаришу своєму невеличку суму грошей. Тоді цар розгнівався і вкидає в темницю немилосердного боржника. І написано в Євангелії: «Так буде і з вами, якщо ви не будете прощати своїм боржникам від серця свого».

Від усього серця, утверджує Господь, повинні ми прощати ближньому своєму і ми розуміємо це, але чи вміємо ми прощати? От зараз перед лицем Господа нашого у храмі святому загляньте у своє серце, згадайте життя своє. Скільки разів ми осуджували непросто ворогів наших, ми осуджували близьких свої, рідних своїх, тих що поряд з нами. Скільки разів ми говорили – не прощу ніколи, забуваючи про те, що зранку читали молитву «Отче Наш». А прочитавши, тут же забули, що ми обіцяли Богові прощати.

Чи вміємо ми прощати? Сьогодні це питання особливо гостро стоїть перед нами християнами, українцями. Від наших же прихожан, тих, що були на сучасній українсько-російській війні я чув такі слова – не забудемо, не простимо. І я згоджуюся з першим тезисом – не забудемо ніколи, як вбивали наших дітей, як розчленовували їхні тіла, як мучили наших воїнів українських не люди, бо важко назвати людьми тих звірів. Не забудемо ніколи, але як християни повинні прощати і це важко. Уявіть собі, як мамі, у якої вбили сина, простити вбивцю… Але так і тільки так з прощенням у серці ми можемо перемагати, інакше я не можу говорити, тримаючи хрест у своїх руках. Бо Господь зійшов на хрест і на хресті, коли руки і ноги були прибиті цвяхами до хресного дерева, Він звідти з висоти свого Хреста сказав: «Боже, прости їм, бо не знаю, що творять». Він з хреста прощав своїх убивць і ми маємо вчитися цього прощення.

Це важко, це напевно найважче, але тільки так – з хрестом у руках і з прощенням ми можемо перемагати і ми переможемо у цій війні, як істинні християни. Ми не забудемо, але прощаємо, а в прощенні не допустимо більше цього, не допустимо повторення тих кривавих подій, які відбувалися в 2014 році в ці дні, дні Незалежності нашої держави.

А незалежність – це теж дар, дар від Бога для нас грішних, який ми не цінували і зараз під сумнівом те, як ми відносимося до цього свята. Це дар Божий, який ми маємо цінувати. І пам’ятати про подвиг хлопців, які віддали життя своє за цей дар, за цей великий дар.

Пам’ятаючи – прощати, прощаючи – перемагати, бо тільки так, тільки з Богом, який заповідає прощати, ми будемо перемагати в будь-якій війні – духовній і матеріальній, будемо перемагати у боротьбі зі злом у своєму серці, будемо перемагати всяку неправду .

І хай Господь, який заповідає нам прощати із Хреста, укріплює нас у ці дні, і в дні будні і в святкові, і в ці дні нашої радості – дні святкування Незалежності нашої держави, нашого народу і нашої церкви.

Боже благословення на всіх вас!».

«Спаси Господи», – відповідають прихожани храму святої Покрови.