У цю світлу неділю після літургії у храмі святої Покрови отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина, і Святого Духа! Амінь!

Дорогі во Христі браття і сестри, Великий піст є для нас нове входження у християнське життя. Ми всі, хто з дитинства, хто з пізнішого часу, вважаємо себе християнами. Але часто від цього християнства залишається лише одна назва. І ось Великий піст нам є як нагадування про те, щоб ми подивилися на своє життя, проаналізували наше минули і визначилися, як ми хочемо жити у майбутньому.

Ми повинні жити справжнім життям. Справжнє життя – це життя з Богом у душі, це життя заради виконання заповідей Бога. А головна заповідь, ви знаєте – любити Бога і любити свого ближнього. Піст зосереджує нашу думку на цьому.

І сьогодні ми виносимо хрест як би нагадування, що для нас значить піст. Це не просто дієта, це не просто невживання якихось страв. Якщо запитати, наприклад, а як же постувати вегетеріанцям і веганам, вони ж не їдять мʼясо, молоко, яйця, то їм і постувати не потрібно?

Колись протоієрей Олександр Мень говорив: «Тоді нехай вони із своєї дієти визначать якийсь фрукт, наприклад, авокадо, чи банан, чи яблуко і не вживають під час посту». Тому, що дієта – це є засіб, який допомагає зростанню, який допомагає вихованню і вдосконаленню нашої душі.

Не треба зосереджуватись тільки на тому, що ми їмо, чи не їмо. Це є засіб, якщо це і жертва наша, то це мікроскопічна жертва. Можна все їсти, але знати, що піст заради нашого зростання. А зростання духовне – це значить наближення до Бога. Ось для чого нам потрібен піст.

Тому не хвилюйтеся, якщо хтось з вас вживає, чи не вживає, а хвилюйтеся про те, чи не витрачаємо ми марно це час, щоб духовно зростати. І звичайно ж, якщо хтось постує дуже гарно, читає молитви щодня ще й вивчає Святе Письмо, хай не думає, що він цим досягне святості.

Звичайно, ми повинні прагнути до святості. Ми памʼятаємо слова сказані пророком Моїсеєм: «Будьте святі, бо і Я святий, – сказав Господь. – Я Господь Бог ваш». Ми повинні старатися бути святими, ми не повинні тільки дивитися на ікони, що це святі. Кожен з нас повинен прагнути стати святим. А святий – це значить поставити у пріоритет свого життя духовне начало, а не матеріальне.

Сьогодні ми слухали в Євангелії такі слова: «Яка користь людині від того, що вона здобуде весь світ, але занапастить душу свою?». Сьогодні, як і всі минулі віки, люди прагнуть здобути весь світ, здобути багатство, владу, країни окупувати, як ми зараз це бачимо і страждаємо від цього. Але нічого із цього людина не візьме із собою у вічне життя. У своє вічне життя людина візьме тільки ті скарби, які вона здобуде своєю духовною працею. У матеріальній праці людина жодного скарбу не візьме із собою. І тільки у духовній праці людина здобуде те, шо вона зможе взяти із собою у вічність.

Сьогодні хрест нам є нагадуванням також того, що життя – це не тільки страждання, а й радість, яку дарував нам Господь. Життя – це є час в якому ми живемо, ми нерозлучні з часом і ми не можемо марнувати його даремно, жодної миті. Згадайте, коли ми служимо літургію раніше освячених Дарів, у коліноприклонній молитві Єфрема Сиріна є слова: «Марнослівʼя не дай мені, Боже». Коли ми марно витрачаємо свої слова, ми дуже часто переходимо у злослівʼя і, звичайно ж, починаємо засуджувати когось. Забуваючи, що в першу чергу треба судити самого себе. Не дивитися на заскалку в оці брата твого, а подивитися на колоду в оці своєму.

Хрест для нас є не тільки символом смерті Ісуса, а це є символ Воскресіння і вічного життя. І ми повинні дивитися на Хрест, як на засіб для нашого спасіння. Тому що, Ісус добровільно пішов на смерть, щоб забрати наші гріхи. І коли Він страждав, ви читали у Євангелії – і коли піт Його капав із кровʼю, то це не через те, що Він боявся мук на хресті. Звичайно, як людина Він страждав, але більше страждала Його Божественна Душа, оскільки вона чиста, джерело світла і чистоти повинні була взяти у себе оцю копать, оцей весь чад, який століттями накопичився над нашими головами. І ми продовжуємо накопичувати цей чад.

Тому під час посту ми маємо особливо зосередити увагу наших думок і співчуття Ісусу, як людині й Ісусу, як Богу. Бо ми сьогодні випускаємо чад і копать із себе. І Він знову і знову на хресті повинен це у Себе увібрати. Ось у чім полягають Його найбільші страждання. І в той же час Він любить нас, Він милостивий і милосердний. Він співчуває нам, Він співчуває нам більше, ніж ми Йому. Ми не можемо понести Його хрест і ми не можемо виявити таке співчуття, яке Він до нас проявляє. Ми знаємо слова : «Бог так полюбив світ, що віддав Сина свого єдинородного, щоб спастися всім нам». Амінь!”.