У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!
Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні ми слухали притчу про сівача, Напевно, кожен з нас вже не раз чув цю притчу про людину, яка вийшла сіяти зерно Боже. І одне зерно впало край дороги, друге – в каміння, третє – в терни, тільки четверте зерно впало у добру землю. Перші три пропали і тільки одне зерно дало плід в стократ більше.
Сьогодні у нас продовжується вже другий рік поспіль страшна, людиноненависницька війна. Коли до нас прийшли загарбники і не просто загарбники – вбивці, терористи, ґвалтівники, бо прийшли не загарбати нашу землю, а знищити нас як людей, як націю. І ця війна сьогодні розширює свою географію. Ми бачимо продовження цієї війни в Ізраїлі й є страх, що ця війна буде далі і далі розширюватися, свої щупальця простягати. І боїмося ми, щоб ця війна не стала світовою війною. Бо, маючи ядерну зброю, людство у цій війні може знищити саме себе. І саме в цьому аспекті я хочу сьогодні розглянути цю притчу Господа нашого Ісуса Христа. В аспекті війни, яка вже роками триває на українській землі і по великому рахунку по всьому світу, через кожну душу проходить ця війна.
Слухаючи притчу про сівача, ми звертаємо увагу на ґрунт, але в цій історії крім ґрунту є ще зерно, яке сіється в цей ґрунт, є сівач, який засіває землю. Давайте ширше глянемо на цю історію. Хто такий сівач, що сіє зерно Боже, слово Боже у ґрунт? Звичайно це священнослужителі, їхнє право, їхній обовʼязок, наш обовʼязок засівати душі людські словом Божим. І сьогодні в нашій армії служать отці-капелани, які підтримують дух наших воїнів, засівають це слово Боже. Але в армії окупантів і вбивць є теж свої так звані «капелани». Що можуть вони засівати тим воїнам, якими опікуються вони. Що і як можна говорити окупанту і вбивці? І якщо ширше глянути на цю проблему, ХАМАС – це теж релігійна організація, організація вбивць і терористів, але релігійна організація. І я думаю в них теж є свої духовні провідники. І ось, коли вони напали на Ізраїль, знайшли у них книжечки, що воїн ХАМАСУ може покористуватися жінкою-ізраїльтянкою, але не має права, щоб у нього виникли якісь почуття до цієї жінки. Я думаю дорослі прекрасно розуміють, що я маю на увазі. Тобто, є пастирі духовні, які не від Бога. І я сьогодні з амвону заявляю – ті пастирі, які опікуються окупантами і терористами, є пастирями сатани. Освячують крилаті ракети, які так і називаються «сатана», освячують зброю, благословляють війну, благословляють кровопролиття, вбивство, насильство благословляють. Вони є сіячами, але тільки прикриваються словом Божим, вони не від Бога, вони від сатани. І як наслідок, їхнє зерно, їхнє слово теж не від Бога, а від диявола, від батька брехні. Бо звичайно вони брешуть своїм підопічним духовним чадам, а батько брехні – сатана. Вони засівають в їхніх душах не зерно Божої істини, а плевели – насіння брухні й ненависті. Це відбувається не тільки на фронті російсько-українському, це відбувається по всьому світу. Колись говорили, що майбутня війна буде релігійною війною і всі ми знаємо, що релігійна війна найстрашніша, найжорстокіша.
Сьогодні народи повстають один проти одного не заради територій чи економічних вигод. Нас прийшли вбивати, бо сатанисти звинуватили нас у сатанизмі й знищують перш за все маленьких дітей і святині, храми Божі. І найстрашніше, що ця зараза, цей сатанизм сьогодні розповсюджується по всьому світу, він проростає на далекому Сході, пускає корні свої у Європі й по всьому світу.
І в цьому випадку, коли наші душі хочуть засіяти злом і ненавистю, ми повинні заглянути у свою душу і подивитися на себе самого – яка моя душа? Чи як добрий ґрунт для слова Божого, чи вона теж захаращена камінням зла і ненависті ,чи вона теж обплетена облудою московського «руского міра», як терням колючим. Чи вона теж при дорозі, де її розтерзають різні богоненависники. В цьому випадку, коли загострюється боротьба добра і зла, ми повинні хвилюватися перш за все про свої душі. Щоб наші душі залишилися чистими і світлими, щоб ми залишилися дітьми Божими, щоб ми залишилися на боці світла і добра. І тільки так ми зможемо перемогти, і тільки так в наших душах проросте істинна слова Божого і дасть плід свій у стократ більший, ніж те що засіваємо ми священники. Але ми, перш за все, як сівачі повинні самі священнослужителі залишатися на боці світла з Богом. Ми повинні уважно дивитися, уважно слідкувати за тим, що ми сіємо у людських душах, щоб там не було ненависті, щоб там була любов, бо Бог є любов.
І від вас залежить сьогодні чи будуть ваші душі чистими і світлими, щоб в цих душах проросла любов, а плід божої любові розжине усяку темряву, усяке зло, усяку ненависть. Бо ненависть породжує ненависть, зло породжує зло. І тільки любов і Божа істина перемагає те зло і ненависть.
Ми переможемо, бо наша нація, наш народ український завжди вирізнявся гостинністю, добром, любовʼю. Ми від цього і страждаємо, бо цим користуються наші так звані «брати», але не дай Боже змінитися нам. Ми перестраждаємо і кожна крапля людської крові, української крові засіяна в нашу українську землю проросте у стократ. І я вірю в те, що буде Україна великою, заможною державою, великою побожною державою, великою і світлою державою, в майбутньому доброю, світлою, побожною для наших дітей і для нашого майбутнього
Боже благословення на всіх вас!».
Спаси Господи!
