У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян храму святої Покрови з такою проповіддю:
«Дорогі во Христі браття і сестри, я всіх вітаю сьогодні із причастям, нехай це вам буде на зцілення душі і тіла.
Сьогодні всі добре відоме свято Всіх святих, багато з них ми знаємо, але, напевно, ми усвідомлюємо, що знаємо ми зовсім мало і всіх імен ми не можемо знати. І, крім того, багато святих не прославлені Церквою, тобто неканонізовані, але вони прославлені Богом, оскільки своє життя присвятили служінню Богу і ближнім своїм. Вони прославлені, хоча їхні імена й невідомі. Тому сьогодні ми згадуємо Всіх святих, яких знаємо і яких не знаємо, канонізованих і неканонізованих, і просимо їхніх молитов, молитовного захисту перед Творцем кожному з нас і всьому нашому народу у ці дні тяжких випробувань.
Ще декілька слів, хочу звернути увагу на Євангеліє, завжди кожен уривок Євангелія має такий глибинний зміст, що ми ледь можемо торкнутися хоча б до поверхні, або обрати одну чи дві фрази Ісуса. І ось я хочу нагадати вам фразу: «Той, хто любить більше свого батька, чи матір, чи доньку, той не достойний Мене». Здається така не дуже приємна фраза, або вона просто незрозуміла, або інколи там шукаються інтерпретації, якась конспірологія, що ж Ісус мав на увазі. От те що сказав, те і мав на увазі. Моя думка, що мова йде про реалії, які були тоді і є зараз. У родинах часто проявляється неповага, зневага, або ще щось гірше. І я не хочу говорити про атеїстів, про інші конфесії, а тільки про православних християн.
Є багато таких, які вважають себе православними, бо їх колись охрестили, але на цьому православʼя і закінчується. А як часто доводиться бачити і чути, як на дітей кричать батьки. І що ти їм скажеш, і що ти їм зробиш. Про це мова і йде, що не всі батьки заслуговують на любов, через те пʼята заповідь звучить — шануй своїх батька і матір. Люби Господа Бога, але шануй своїх батька і матір. Я бачив багато випадків, коли батьки не тільки кричать, але ще й руку підіймають, бабусі, мама, або тато. Я хочу вам нагадати слова Ісуса, Який сказав: «Якщо ви не змінитися і не станете, як діти, ви не увійдете в Царство Небесне». Тобто, є нам у кого навчитися щирості, любові, допитливості, вміння прощати. Діти — це наші найперші й найкращі вчителі.
Ще одну фразу хочу нагадати вам з Євангелія: «Я Пастир добрий». Для всіх сучасників Ісуса це було зрозуміліше, ніж для нас, бо ми пастухів може ніколи і в очі не бачили, а як і бачили, то особливо не переймалися. А в Ізраїлі, у Палестині пастир, пастух — це була дуже почесна, відповідальна і небезпечна професія. Пастух не міг сидіти на місці, він повинен був завжди йти попереду й вести їх за собою, шукати нові пасовища, шукати воду, захищати від вовків. Пастух знав кожну овечку на імʼя і вони відгукувалися на них, бо їх тримали в основному для шерсті й через те вони роками жили.Ми знаємо, що пастухами були Аврам, Ісаак і Яков, Мойсей і Давид. Ми повинні усвідомлювати, що Господь наш пастир, Він нас не залишить і не дасть нікому образити нас. А ми повинні, як ті ягнятка слухати й чути Його голос і йти за Ним.
І на завершення мені згадався псалом Давида, двадцять другий:
1 Псалом Давидів ГОСПОДЬ – мій Пастир, я нічого більше не потребую. 2 Він дає мені спочинок на трав’янистих пасовищах, водить мене до тихих вод. 3 Він оживляє мою душу, веде мене стежками правди заради Свого імені. 4 Навіть коли я піду долиною тіней смерті, то не боятимусь зла, адже Ти зі мною; Твій жезл і Твій посох – вони заспокоюють мене. 5 Ти готуєш для мене святковий стіл на очах у моїх супротивників, Ти намастив мою голову олією, мій келих наповнений вщерть. 6 Тож нехай добро й милість супроводжують мене в усі дні мого життя, а я перебуватиму в домі ГОСПОДНЬОМУ повіки.
Боже благословення на всіх вас!».
