У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь.
Улюблені во Христі браття і сестри, в цю святу неділю ми слухали притчу Господа нашого Ісуса Христа про багача і Лазаря. Напевно, не вперше ми чули її, але вона настільки глибока, що кожного разу помічаєш щось своє і потрібне у цей час. І сьогодні я хочу звернути вашу увагу на цікавий аспект.
І почну з того, що ми всі у цьому світі живемо по-різному. Хтось багатший, живе розкішніше, хтось бідніший працює у поті чола, заробляючи свій шматочок хліба, а хтось і того хліба не має. Ми всі живемо по-різному і в нашому народі є така приказка, що могила рівняє всіх. І навіть на похороні ми співаємо, що і цар, і воїн, і бідний, і багатий, всі повертаються в землю. Але в притчі Господній сьогодні я помітив різницю. Жили по-різному і багач і Лазар, але виявляється і помирали вони по-різному. Я завжди рекомендую кожному вдома ще раз перечитати Євангеліє, задуматися над кожним словом і ви помітите, як говорить Господь про смерть їхню: «Довелося померти Лазарю і взяли його Ангели на Небеса. Помер багач і похоронили його». І є в цьому велика різниця, де беруть Ангели душу твою і несуть на Небо у світ духовний, у світ вічної любові і вічного блаженства. А про другого говорить Господь — похоронили його… І так одразу думаєш — похоронили і забули, забули всі про те, як ти жив і що ти робив, і що ти мав багатство, ніхто про це не згадає.
Ми сьогодні живемо в такий час, коли смерть чатує на нас на кожному кроці. Навіть у полі, збираючи врожай нашої української землі, можна підірватися на міні чи шахеді ворожому. Минулого тижня наш іподиякон Костя, який давно вже не ходив, бо три роки працював на фермера комбайнером, підірвався на ворожому шахеді. Але я вірю, що душу його взяли Ангели на Небесах і сьогодні він буде служити у Божих палатах перед Господом нашим Ісусом Христом, бо він заслужив своїм життям вічне блаженство і Царство Небесне.
Я не розказував це ніколи й нікому, а сьогодні розкажу. У нас там біля панахидного стола на підлозі, на плитці є темна плямочка, на білій плитці темна пляма. А було так, напевно років 7 чи 8 назад у церкві хлопчик вийшов з алтаря, а у нас підсвічник зламався оцей і він каже: «Я його зараз зварю». Сходив додому, років 14 йому було, взяв зварювальний апарат і тут серед церкви ремонтував підсвічники, а по молодості своїй він не здогадався, що треба щось підстелити під зварювальний апарат, останній пропалив плитку. Боже, як він засмутився, каже: «Батюшка, я шкоди наробив». А я кажу: «Костя, яка шкода, то не шкода, ти зремонтував підсвічники». А сьогодні у церкві є памʼять про нього.
Сьогодні кожен з нас задумаймося чи залишимо ми памʼять про себе на цій землі і якою буде ця памʼять, якою буде наша смерть. Наші діди і прадіди ніколи не боялися цієї смерті, вони жили, дивлячись вперед, лицем йшли до смерті, готувалися до цієї смерті своїм життям, своїми діями, своїми милосердними справами. Ми будемо жити, я нікого не закликаю помирати, ми молимося за життя наших воїнів, але саме цим життям закладімо сьогодні вічне блаженство для нас, для наших воїнів, і для кожного українця, який живе по вірі в Господа нашого Ісуса Христа.
Боже благословення на всіх вас».
