В другу неділю після Пасхи Православна Церква прославляє подвиг святих жінок-мироносиць – Марії Магдалини, Марії Клеопової, Саломії, Іоанни, Марфи і Марії, Сусанни та інших.
Сьогодні, 3 травня, у храмі святої Покрови всіх присутніх жінок святі отці привітали зі святом вазонами гарних квітів. Перед тим настоятель Покровського храму отець Михаїл виголосив таку проповідь:
«Христос Воскрес!
Воскрес Христос і першими, кому явився Він Воскреслим – це були жінки-мироносиці. Жінки першими удостоїлися побачити Воскреслого у Славі Бога. І це не просто так, це не даремно. Адже жінка відіграє важливу роль у людській історії. За кожним успішним чоловіком, якщо придивитися, можна побачити велику жінку.
Жінка родила нам тут на Землі Господа Бога Нашого і страждала з ним, і прославилася як Діва Марія. Жінки пішли за Господом першими, відчувши Його божественність й істинну у словах Його. І до останнього в той час, коли порозбігалися і повтікали учні Христові Апостоли, жінки залишилися біля Христа, жінки приготували Його тіло до погребіння і першими пішли до гробу Його, щоб намастити тіло миром. Йшли і хвилювалися, хто ж відвалить їм камінь. Відвалив їм камінь ангел і сказав: «Кого шукаєте, Христа? Він Воскрес!». І починаючи з тієї миті жінка несе у світ добру вість, Євангельську новину – Христос Воскрес!
І так з року у рік вже тисячоліття новину Воскресіння Господнього несуть жінки у світ. І весь світ шанує жінку, особливо шануємо жінку ми українці. Жінка українка – це є величне в історії Церкви. Наша Українська Церква може похвалитися святими жінками. І жінки – це ті хто, берегли Церкву в час розрухи, коли церкви розвалювали. Першими на захист Церкви ставали жінки. Зберігали церковні ікони і турбувалися про церкву. В той час, коли почали відкривати церкви, першими відгукнулися і прибігли на поклик Божий, на поклик священників – це були жінки.
І я згадую, що в перші роки, це був 1995 рік, один із ніжинських жертводавців відгукнувся на моє прохання і пожертвував машину бетону. Привезла машина бетон, вигрузила перед церквою і поїхала. А я ж нікого не знаю в Ніжині, я тільки-тільки приїхав. Беру лопату і в заготовлений фундамент вкидаю цей бетон, сам один. І молюся, дивлюся йде одна жінка з лопатою, а за тією жінкою ще одна, а за тією жінкою ще одна і з п’яти, і з двоповерхівок, з інших будинків. Жінки побачили у вікно, що батюшка бідний трудиться і одна за одною посходилися з лопатами. Не чоловіки, а жінки відгукнулися, побачили і прибігли, щоб допомогти священику.
Сьогодні багато тих жіночок, бабусь вже немає в живих. Я пам’ятаю їх поіменно і Господь Бог пам’ятає і бабу Улю, і бабу Люду і Проню нашу, яка пекла такі смачні проскурочки, що кажуть наші діти – немає вже таких проскурок як були у баби Проні.
Нехай Господь Бог згадає їх там у Царстві Небесному Воскреслий Господь. Ми будемо пам’ятати всіх-всіх наших жінок-мироносець і будемо шанувати ми, мужчини, всіх жінок-мироносець, що і сьогодні трудитеся біля нашої церкви як би не було важко. Оголосили карантин, але все одно клумбами заквітчана наша церква і все це ваші працьовиті руки. Ми мужчини сильні вами жінками, але не жінками-революціонерками, а жінками-мироносицями.
Ми любимо вас і шануємо вас і нехай Господь примножить ваші літа, щоб ви завжди були такі красиві, щедрі, закохані і ми будемо любити вас.
Многая і благая літа!».
