17 травня на 5-ту неділю після Пасхи Свята Православна Церква України згадує Євангельську історію про Самарянку. Як йдеться у приданні, ця жінка після зустрічі з Іісусом Христом почала сповідувати християнство і більше 30 років вела подвижницьке життя і загинула за віру Христову.

У храмі святої Покрови отець Олександр звернувся до прихожан з такою проповіддю: «Дорогі браття і сестри! Сьогоднішня неділя називається Неділя про Самарянку.

Сьогодні шанується пам’ять самарянської жінки, навіть у Євангелії немає її ім’я, але чому вона так шанується? Чому вона удостоїлася такої честі?

А тому, що вона мала таку важливу і особливу розмову з Іісусом Христом.

Ось уявімо, що Христос повинен був іти у Галілею, з півночі на південь і цей шлях проходив через Самарію, яку можна було обійти. Між самарянами й іудеями довгі століття була ворожнеча, вони не могли спілкуватися. Але Христос пішов цим шляхом і не для того, щоб скоротити шлях. Він хотів принести світло і тому народові з яким ворогували іудеї.

Стомившись, Христос сів біля криниці (яку півтори тисячі років до того дав Його праотець Яков людям, ця криниця є і зараз) тим часом, коли учні пішли купувати харчі. В цей час по стежці із селища спускається жінка, також дуже стомлена із великим глечиком для води на плечі. Вона не думала кого там зустріне, можливо вона думала про свій побут, про те як важко жити. Можливо про те, що у неї 5 разів не вдавалося вдало вийти заміж і шостий чоловік, з яким вона жили, також був їй несправжнім чоловіком.

Одним словом їй було гірко на душі і біля криниці вона зустрічається з незнайомцем, котрий говорить їй: «Дай мені напитися». Самарянка дуже здивувалася, бо по одягу вона зрозуміла, що перед нею іудей. Вона запитала чому Він, будучи іудеєм, просить у неї води. Він же відповів, що аби вона знала хто у неї просить води, то Він би дав їй води, випивши яку, більше не захоче пити. Вона ж подумала, що це якась зачарована вода і зраділа, що їй можливо не потрібно буде ходити з далеку у таку спеку за водою.

Але Іісус мав на увазі вчення, яке проводить людину у вічність. Бачачи, що вона цього не зрозуміла, Він підійшов з іншого боку і попросив її привести свого чоловіка, знаючи, що у неї немає законного чоловіка. Вона ж відверто зізналася, що дійсно немає.

Іісус побачив її щирість, її відкритість і розказав про її життя, вона ж побачила, що перед нею Пророк, який знає про неї все. Самарянка відкинула всі свої побутові потреби і звернулася з духовним запитанням до Христа: «Де ж правильно молитися Богу – в храмі у Єрусалимі, чи на горі там, де також був храм в якому моляться її співвітчизники.

Як ми чули, Іісус відповів, що настане час, вже настав, коли люди повинні молитися у дусі і в істині. Настає час, коли справжня віра буде не та, яка прив’язана до якогось храму, чи місця, а віра, яка сповідується в Дусі істини.  Що ж це значить? Це значить, що поклонятися Богу потрібно своїм серцем, своєю любов’ю, своєю відданістю і своїми добрими вчинками.

Потім ми бачимо, що коли жінка , залишивши свій горщик, побігла у своє селище і можемо уявити, як ця жінка прибігла і кричала: «Я зустріла Пророка! Давайте подивимось, чи Він Месія». Жінка, яка напевно не мала дуже велику репутацію у селищі, але дивує як усі жителі селища побігли з нею дивитися на Христа.

Ми читаємо, що ці люди не просили в Іісуса створити чудо, не задавали багато різних запитань, але благали Його залишитись з ними. Іісус пробув у їхньому селищі два дні і ми можемо тільки увити, як всі ці люди залишили свою працю, як всі ці люди хотіли чути Його слово. Всі увірували, що Він Месія, що Він Іісус Христос.

Можемо увити, яке було щастя в Іісуса, коли Він побачив цей натовп людей, який був ворожим до іудеїв, але біг до нього.

Ця історія є для нас великим прикладом, але вона може бути і великим осудом для нас. Хотілося б згадати слова Іісуса, якими Він звинувачує своїх сучасників словами Пророка Ісаї: «Огрубіло серце їхнє, щоб оком дивитися і не бачити, вухом чути і не чути».

Уявімо, якби сьогодні в наше місто прибігла якась жінка і кричала всім, що вона зустріла пророка і давайте подивимось, чи залишили б люди всю свою працю, чи побігли б люди, аби почути слово живе, слово від Бога?

Але я сподіваюся, що ця історія буде для нас прикладом і ми відкриємо наші очі, вуха і наші серця, щоб нам відкрилася велич Бога. Щоб ми вірили і поклонялися Богу в дусі у істині.

Амінь. Господнє благословення на всіх вас».

«Спаси Господи», – відповідають прихожани храму святої Покрови.