У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Амінь. Улюблені во Христі браття і сестри, третя Неділя Великого посту і хто постував, вже починає звикати до того розпорядку дня. І щоб ми не звикали, Церква сьогодні установила прославити і поклонитися Чесному Животворящому Хресту Господньому. Щоб перед нашими очима стояв Хрест, то заради чого ми сьогодні постуємо, заради чого ми сьогодні молимося і обмежуємо себе у повсякденному житті. А в повсякденному житті дуже багато такого відбувається до чого ми з часом звикаємо і воно втрачає те трепетне відчуття новизни. Втрачає по-суті в нашій душі, в нашому житті втрачає сенс, той початковий зміст, який би ми повинні пам’ятати все життя.
Елементарно, згадайте ще декілька років назад, коли на війні помирали перші наші хлопці, яка це була трагедія, як ми співпереживали тим батькам. І як боліла наша душа і серце. Зараз кожен день, особливо зараз, коли на фронті іде загострення, ми чуємо – загинуло два, три, п’ять. І це вже як статистика.
Згадайте, ще рік назад як ми переживали, коли чули, що хтось захворів на ковід. Як трепетало серце, коли хтось поряд починав кашляти. Сьогодні ми звикли до цього, зараз ми стоїмо в масках, але скільки людей ходить по вулиці, на базарі, бо людей багато і всі без масок. Сьогодні буквально на богослужінні на початку хтось у церкві закашляв, закашляв, закашляв і ми вже не звертаємо уваги на це, а треба би пам’ятати тому, що ця загроза залишається в повсякденному нашому житті. І зараз лікарні наші переповнені, і дуже багато людей помирає від цієї страшної хвороби.
І я тепер підходжу до того з чого я почав. Ми носимо на грудях хрестики, ми віримо в Бога, але як часто все це притирається в нашому житті. Ми звикаємо до цього і воно стає буденним і повсякденним, а насправді ми ходимо поряд із великою Святістю. Ми носимо на грудях знак великої перемоги життя над смертю, добра над злом. І ми повинні пам’ятати це завжди, ми повинні розуміти те, чим ми володіємо.
Сьогодні у Святій Євангелії говорилося про душу. Що ми віддамо за душу свою, коли занапастимо її. Господь має на увазі, що наша душа безцінна, немає вона ціни на Землі і в Небі. А ми забуваємо про це. Ми повинні спасати нашу душу, але ми самі не цінимо, дуже часто не цінимо те, що у нас є. Те, чому заздрять навіть ангели нам, нашій безцінній, безсмертній душі. Часточці Бога у нас самих.
І ми живемо на цій землі, забуваючи про те, що ми духовні істоти. Сьогодні Церква Свята нагадує нам, що найважливіше у нашому житті – це спасіння нашої безцінної, безсмертної душі. І на шляху спасіння дуже важливо пам’ятати завжди, що вона безцінна, про те, що Господь заради нашої душі віддав життя своє на хресті. Про те, що є Господь, Він Живий і Він любить нас такими, якими ми є, але чекає, щоб ми звернули увагу свою на Нього. Щоб ми полюбили Його всією душею, всім серцем своїм.
Тож хай Господь буде в житті і в серці кожного з нас для спасіння нашої душі. Хай Розп’яття, Святий Хрест, якому ми сьогодні поклоняємося буде не тільки на наших грудях, а в наших серцях і в наших душах, і в нашій пам’яті завжди, нині, повсякчас і на віки віків. Амінь!
Боже благословення на всіх вас!».
