У Другу Неділю після Паски Христової настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Христос Воскрес! Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні Друга Неділя після Паски Христової, називають її Фоминою Неділею. Бо слухали ми Євангеліє про Фому, як у народі називають – Фома невіруючий. Невіруючого Фому, який не вірив у Воскресіння Господа. Всі бачили і увірували, і він, не бачивши, ніяк не міг повірити. «Поки не вкладу пальці свої в рани Його, не повірю», – сказав Фома. І явився Йому Господь і сказав: «Вклади пальці свої у рани мої і будь віруючим, а не невіруючим».
Як же треба сьогодні кожному з нас тієї віри, яку отримав невіруючий Фома. Ми часто з посмішкою згадуємо Фому, невіруючий. Але чи є у нас віра? Та тверда, непереможна віра? Я почув голос – є, і це мене радує. Нам не треба вкладати пальці свої в рани Господні. Ми віруємо і це нас радує. Ми зібралися у храмі цьому, щоб прославити Воскреслого Господа нашого Іісуса Христа.
У радості, святковій радості зібралися, щоб помолитися при відкритих дверях храму. І саме на цьому я хочу сьогодні звернути вашу увагу.
У нас живе віра, ми вільно молимося в цьому сучасному світі, ми не закриваємо храм, храмові двері. Але уважно перечитайте як Апостоли збиралися. Написано: «При закритих дверях зібралися Апостоли». Від страху іудейського боялися вони. Ще свіжа пам’ять в них була болі і страждання Господа нашого Іісуса Христа. Ще жив у їхніх душах той страх, який вони пережили десяток днів назад, тиждень назад, коли схопили Іісуса і повели на муки, на страждання, на розп’яття. Вони бачили Іісуса, їм про Господа говорили жінки мироносиці. Вони увірували, але там глибоко в душі, у серці жив страх. Страх смерті, страх страшного приниження, страх людської зневаги. І віруючи, зібравшись, вони закрили за собою двері, бо боялися.
Був час і в нашій християнській історії, коли християни збиралися при зачинених дверях, бо був страх, що на далекий Сибір вивозили священиків і віруючих тільки за віру у Господа нашого Іісуса Христа. Але збиралися, був страх у душі, але молилися. Жила тривога у серці, в душі, але славили Господа нашого Іісуса Христа.
Ми сьогодні маємо можливість вільно прославити Господа без страху за своє життя, за життя наших дітей. Більше того, з вірою, з надією у те, що Господь з нами і Господь береже нас. Але не так було у Апостолів, не так було ще так недалеко в нашій історії українській, історії наших батьків і дідів. Тож цінуймо сьогодні цей час.
Як ми любимо критикувати сьогоднішню владу, сьогоднішній час, як ми любимо дорікати нашим можновладцям, як ми любимо бідкатись, що час важкий. Можливо і так, але Божий час сьогодні. Не легко жити сьогодні, а коли було легше? Хіба було легше Апостолам, чи нашим дідам і прадідам? Та ще важче було. Хіба спокійніше було життя у наших дідів і прадідів, і у Апостолів, які віддали життя свої за віру свою.
Від нас сьогодні не вимагає ніхто віддавати життя своє. Господь тільки чекає нашої щирості, щирої віри, повсякденної молитви. І от годинку постояти у храмі в неділю при відкритих дверях з озвученням при світлі, і не кожен може сьогодні зробити такий маленький подвиг – годину віддати Богові. Я не дорікаю, я просто роздумую над тим, яке сьогодні життя. Жити стало легше, спокійніше і в той же час духовно набагато складніше. Бо поки людина дійде до церкви, до Бога, набагато більше випробувань у нашої молоді і у кожного з нас. Ми ж повинні перебороти ці всі спокуси, всі випробування і у вірі твердій, непереможній вірі стати сьогодні у храмі Божому і сказати так, як я сьогодні почув. Чи є у нас віра? Є у нас віра і цю віру ми несемо по всьому світу нашими молитвами, нашими вчинками, нашими посмішками християнськими один до одного.
Хай же ця віра сьогодні лунає і світиться в наших очах і лунає з наших уст по всьому світу.
Христос Воскрес!».
Після богослужіння прихожани у храмі отримали святий артос – велику святиню, яку потрібно берегти і споживати з великою побожністю і трепетом. В древності люди споживали артос як святе Причастя, звичайно він не заміняє святе Причастя, але коли не було можливості запричаститися святих Таїн, артос приймали як святиню, як святе Причастя.
