Друга Неділя після Паски: «При закритих дверях зібралися Апостоли»

У Другу Неділю після Паски Христової настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:

«Христос Воскрес! Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні Друга Неділя після Паски Христової, називають її Фоминою Неділею. Бо слухали ми Євангеліє про Фому, як у народі називають – Фома невіруючий. Невіруючого Фому, який не вірив у Воскресіння Господа. Всі бачили і увірували, і він, не бачивши, ніяк не міг повірити. «Поки не вкладу пальці свої в рани Його, не повірю», – сказав Фома. І явився Йому Господь і сказав: «Вклади  пальці свої у рани мої і будь віруючим, а не невіруючим».

Як же треба сьогодні кожному з нас тієї віри, яку отримав невіруючий Фома. Ми часто з посмішкою згадуємо Фому, невіруючий. Але чи є у нас віра? Та тверда, непереможна віра? Я почув голос – є, і це мене радує. Нам не треба вкладати пальці свої в рани Господні. Ми віруємо і це нас радує. Ми зібралися у храмі цьому, щоб прославити Воскреслого Господа нашого Іісуса Христа.

У радості, святковій радості зібралися, щоб помолитися при відкритих дверях храму. І саме на цьому я хочу сьогодні звернути вашу увагу.

У нас живе віра, ми вільно молимося в цьому сучасному світі, ми не закриваємо  храм, храмові двері. Але уважно перечитайте як Апостоли збиралися. Написано: «При закритих дверях зібралися Апостоли». Від страху іудейського боялися вони. Ще свіжа пам’ять в них була болі і страждання  Господа нашого Іісуса Христа. Ще жив у їхніх душах той страх, який вони пережили десяток днів назад, тиждень назад, коли схопили Іісуса і повели на муки, на страждання, на розп’яття. Вони бачили Іісуса, їм про Господа говорили жінки мироносиці. Вони увірували, але там глибоко в душі, у серці жив страх. Страх смерті, страх страшного приниження, страх людської зневаги. І віруючи, зібравшись, вони закрили за собою двері, бо боялися.

Був час і в нашій християнській історії, коли християни збиралися при зачинених дверях, бо був страх, що на далекий Сибір вивозили священиків і віруючих тільки за віру у Господа нашого Іісуса Христа. Але збиралися, був страх у душі, але молилися. Жила тривога у серці, в душі, але славили Господа нашого Іісуса Христа.

Ми сьогодні маємо можливість вільно прославити Господа без страху за своє життя, за життя наших дітей. Більше того, з вірою, з надією у те, що Господь з нами і Господь береже нас. Але не так було у Апостолів, не так було ще так недалеко в нашій історії українській, історії наших батьків і дідів. Тож цінуймо сьогодні цей час.

Як ми любимо критикувати сьогоднішню владу, сьогоднішній час, як ми любимо дорікати нашим можновладцям, як ми любимо бідкатись, що час важкий. Можливо і так, але Божий час сьогодні. Не легко жити сьогодні, а коли було легше? Хіба було легше Апостолам, чи нашим дідам і прадідам? Та ще важче було. Хіба спокійніше було життя у наших дідів і прадідів, і у Апостолів, які віддали життя свої за віру свою.

Від нас сьогодні не вимагає ніхто віддавати життя своє. Господь тільки чекає нашої щирості, щирої віри, повсякденної молитви. І от годинку постояти у храмі в неділю при відкритих дверях з озвученням при світлі, і не кожен може сьогодні зробити такий маленький подвиг – годину віддати Богові. Я не дорікаю, я просто роздумую над тим, яке сьогодні життя. Жити стало легше, спокійніше і в той же час духовно набагато складніше. Бо поки людина дійде до церкви, до Бога, набагато більше випробувань у нашої молоді і у кожного з нас. Ми ж повинні перебороти ці всі спокуси, всі випробування і у вірі твердій, непереможній вірі стати сьогодні у храмі Божому і сказати так, як я сьогодні почув. Чи є у нас віра? Є у нас віра і цю віру ми несемо по всьому світу нашими молитвами, нашими вчинками, нашими посмішками християнськими один до одного.

Хай же ця віра сьогодні лунає і світиться в наших очах і лунає з наших уст по всьому світу.

Христос Воскрес!».

Після богослужіння прихожани у храмі отримали святий артос – велику святиню, яку потрібно берегти і споживати з великою побожністю і трепетом. В древності люди споживали артос як святе Причастя, звичайно він не заміняє святе Причастя, але коли не було можливості запричаститися святих Таїн, артос приймали як святиню, як святе Причастя.

Comments are closed