У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь! Улюблені во Христі браття і сестри, Господь наш Іісус Христос сьогодні звертається до кожного з нас через своїх апостолів і каже: «Досить кожному дню своїх турбот».
Ми живемо у цьому світі у повсякденних турботах, навіть у свята все одно ми думаємо про те, що ми маємо з’їсти і у що ми маємо вдягнутись. Господь же говорить сьогодні: «Гляньте на пташок небесних, гляньте на квіти польові, як Господь одягає їх». Розуміючи це, з давніх-давен наші українські жінки прикрашали свої домівки рушниками із вишитими квітами, із вишитими птахами на них. Вказуючи, що досить кожному дню своїх турбот, думаймо з вами сьогодні про духовне, думаймо сьогодні з вами про Небесне. Віддаймо життя своє у руки Господу нашому, і Господь направить життя наше.
Бо для чого живемо ми в цьому світі? Для того, щоб накопичувати свої багатства? Але ж голенькими і з пустими руками приходимо ми у цей світ. Голими і духовно, і фізично ми станемо перед Богом, якщо будемо накопичувати тільки матеріальне, бо нічого матеріального ми не візьмемо з собою. І в чому ж тоді суть життя нашого? В чому наше з вами щастя?
Я розкажу про наше з вами життя, не буду ходити десь далеко, згадувати щось невідоме, я розкажу те, що пережив кожен з нас. Ми приїхали в Ніжин у 90-х роках і захотіли взяти кусочок землі, щоб обробляти його, щоб мати свою картопельку і морковку. І ми не змогли знайти собі кусок землі, чому? Я думаю, що всі згадали, бо кожен клаптик землі був зайнятий. День і ніч трудилися ніжинці на землі і лаялися за метр, клаптик землі у кого буде більше, а в кого менше тієї землі. Пройшов час, сьогодні покидали ми землю ту, зайняли її фермери. І ми, можливо хтось ще обробляє маленьку грядочку, але вже немає тих гектарів. А чи стали ми щасливішими? Напевно, що не дуже ми щасливіші стали.
Років 15-ть назад я знайшов був можливість і один із благодійних фондів давав мені гуманітарну допомогу – одяг, різні речі. Раз у пів року я їздив, брав машину, їздив у Київ, привозив ці речі сюди в церкву, і ми роздавали людям та і самі не гребували тими речами. Сьогодні прийшов час, коли ми не дуже заглядаємо на секонд хенд. Більш того, сьогодні наша церква завалена речами б/у, які приносять наші ж з вами люди, ніжинці для того, щоб ми роздавали більш нужденним. А чи стали ми щасливішими? Задумаймося над цим… Ні! Навпаки, тривоги і хвилювання переповнюють наші душі.
Як тільки ми приїхали у Ніжин, тут недалеко є маленька вулиця, і у свята жителі цієї вулиці (вулиця тупикова) виносили столи на вулицю, хто що має в домі виносили, ставили на стіл і просто святкувала вулиця собі, збиралися добрі сусіди за гарним, великим столом прямо серед вулиці. А потому ввечері чую, співають, і знаємо, святкують люди, веселяться люди. Потому з роками перестали ми чути спів, і потому мені розказують – вже не виносять ті сусіди столи і вже не збираються разом. А чому? Чому пропала та внутрішня радість, адже тоді так важко трудилися і вміли порадіти у свята? Зараз трошки легше нам жити, але ми перестали радіти, ми перестали вечорами співати. Пропала радість, пропало щастя…
І якщо брати приклад тієї вулички, один із сусідів купив машину, а другий побудував велику огорожу, єврозабор говорять. А третій ще щось, хату перекрив. І наше людське заздрісне око відбирає у нас радість, відбирає у нас свято. І саме про це сьогодні говорить Господь.
Справа не в тому, скільки багатства ми з вами маємо, чи має наш з вами сусід. Справа не втому як важко працюємо ми, чи день і ніч валяємося на пляжі. Справа не втому, скільки грошей у нас на банківському рахунку, а справа у тому, яке наше око – чи чисте, чи світле, чи заздрісне і темне. Яка наша душа – чи заздрісна і темна. І якщо око наше темне і життя наше перетворюється в темряву, і ми заздримо один одному і перестаємо радіти радістю ближнього свого. І наше життя перетворюється у кошмар. Якщо є око наше світле, то ми порадіємо, що сусід машину купив, ми порадіємо, що хтось може поїхати на море відпочити, а нам не виходить – ну і нехай, він відпочине за нас з вами.
Ми порадіємо і в цій радості світліше стане на душі, і в цій радості ми знайдемо своє щастя, щастя з Богом у нашому повсякденному, в цьому клопітливому житті. Турбот не стане менше, бо турботи повсякдень. Але ці турботи не будуть давити нас до землі. Вирішуючи ці турботи і проблеми, ми будемо радіти, радіти, що ми живемо. У нас немає машини, але у нас є ноги і ми можемо ходити. Ми сьогодні не на морі, але нам сонечко світить і ми радіємо, ми молимося за тих, що на морі. У нас сьогодні немає мільйонів, але ми маємо що одіти і маємо що з’їсти, і маємо здоров’я одягати і годувати наших дітей. І Слава Тобі Господи за цей прожитий день, за ту молитву, яку ми підносимо сьогодні у храмі цьому.
Радіймо і веселімося, хай око наше буде світлим. В цьому наше щастя! А все решта – земні турботи, суєта суєт і втома духа. Молімося і радіймо, і світле око наше хай буде цьому запорукою.
Боже благословення на всіх вас!».
