У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:

«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь! Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні Господь приходить в Гергесинський край і зцілює двох біснуватих, виганяє бісів із них у стадо свиней.

Історія, яку, я думаю ми чули з вами не один раз, але кожен раз ми чуємо по-іншому, бо кожен раз міняється наше життя і наше сприйняття по-іншому.

Сьогодні, слухаючи цю історію, я подумав як дивно, уявіть собі селище в якому живуть працьовиті люди, займаються сільським господарством, вирощують свиней, випасають їх на полі поряд з яким живуть десь в печерах чи горах двоє біснуватих. І біснуватих на стільки, що тією дорогою навіть не ходили люди, вони не давали проходу. А люди живуть і пастух пасе свиней. Ми звикаємо, звикаємо навіть до гріха, звикаємо навіть до біснування. І у будь-якій ситуації ми живемо, стараємося вирощувати свиней, кожен своїх свиней, ростити дітей і не звертати увагу на те біснування, на те зло, яке живе поряд, а дуже часто і в нашому житті.

Подумайте, як буває інколи тепло і затишно в болоті, у грязі. І якщо витягнути з болота і грязі та обмити, то одразу стане і не дуже приємно. Жива вода – вона бурхлива, на те вона і жива вода. І щоб зайти в живу воду, треба спочатку вийти із гнилої води, покинути ту зону комфорту, життєвого комфорту, де тепло, але це тепло не чисте. Пожертвувати, можливо чимось і пожертвувати, своїми свинями, тих, котрих ми вигодовуємо у своєму житті.

Сьогодні ми чули, як Господь бісів виганяє і вселяє їх у стадо свиней, і це стадо свиней кидається з кручі у море. Люди втратили своє стадо, але поряд з цим люди зрозуміли, що Господь позбавив їх того зла, яке було з ними повсякчас і повсякдень. Бо, живучи недалеко, ці біснуваті, я думаю, докучали і людям у селищі цьому. І ось дилема – що робити? Господь звільняє від зла, але в той же час, звільняючи від зла, забирає у них стадо свиней. Чи прославити Господа, чи прогнати Його. І написано у сьогоднішній Євангелії – люди виходять і просять Його вийти із їхнього краю, покинути їхні життя.

Задумаймося сьогодні ми, проходять тисячі років, а як ми подібні з вами до тих гергесинських людей. Ми і лаяти Бога не хочемо, але і дуже часто не хочемо пускати Його у наше життя. Бо Господь, прийшовши у наше життя, викорінить зло, яке є у нашому житті. А разом із злом ми втратимо щось, можливо втратимо спокій, бо прокинеться наша совість, можливо втратимо ще щось. Кожен втратить своє «порося», яке живе у нашому житті, в нашій душі. І тоді ми кажемо: «Боже, трохи почекай, не приходь у наше життя, не приходь до мене. Можливо пізніше, трошки постаріємо і тоді буду ходити до церкви, трошки ще щось назбираю і тоді буду жертвувати. Трошки ще поживу для себе, а тоді буду жити для ближніх…».

І так день за днем живемо ми із своїми бісами, із своїми «свинями». А Бог чекає, Бог не приходить насильно у наше життя. І як гергесинські люди попросили Його і Він розвернувся і поплив на інший бік у своє місто. Так і сьогодні, якщо ми не запросимо Його у своє життя, не відкриємо двері своїх душ і сердець, Він не буде вриватися у наше життя. Він буде чекати, щоб ми впустили Його в наше місто, в наші домівки, в наші сім’ї, в наші серця. Пустили з розумінням того, що з Богом прийде нове життя, можливо ми щось втратимо, без цього не можливо. Неможливо виростити нове дерево поки не викорчуєш старого, хворого дерева (це сьогодні проблема в Ніжині велика). Це є закономірна жертва, але, пожертвувавши минулим, поганим минулим, будемо надіятися на майбутнє, на світле, хороше, щасливе майбутнє з Богом Господом нашим Іісусом Христом.

І ця віра, ця надія, майбутнє життя з Богом хай живе в наших серцях, наших родинах, наших домівках, в нашому місті, в нашій церкві і в нашій державі.

Боже благословення на вас!».