15 лютого у величне свято Стрітення Господнього у храмі Пресвятої Богородиці настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа! Амінь!

Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні засвітило на нас сонечко, а ми натопили в церкві й у церкві жарко. І багатонас людей сьогодні у храмі, бо сьогодні величне свято – Стрітення Господнє.

Кожного разу, коли ви бачите як батюшка робить вводини для мами, завжди згадайте сьогоднішнє свято. Коли Матінка Божа, як було предписано Божим законом, з чоловіком своїм праведним Йосипом на сороковий день принесли Божественне Дитятко до храму Божого. І написано, що був праведний чоловік Захарія, якому Ангел Господній передрік, що він не помре поки не побачить Спасіння Господнє, не побачить Бога. За православним переданням 300 років жила людина на землі і чекала Бога, чекала Спасіння. І ось він, приведений Духом Святим, приходить до храму й бачить Діву Марію і бачить Дитятко, Божественне Дитятко, бере Його на руки і виголошує слова, які ви, напевно, не один раз чули, це слова саме із уст Захарії: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, бо бачили очі мої Спасіння Твоє. Світло на просвіту Ізраїля і славу народу Твого».

Кожна подія біблійна – це є духовне відображення всього того, що відбувається і в нашому житті. Господь готує і нам з вами Спасіння. І ми живемо на цій землі, щоб побачите це Спасіння. І ми чекаємо цього Спасіння, надіємося на Спасіння. І наша Вітчизна Україна теж 300 років страждає у боротьбі зі злом і чекає цього Спасіння. Де знайти Його нам? Як праведний Симеон прийшов до храму, так і ми тягнімося до Бога, до храму Божого. І так кожен з нас, щоб побачив Бога втіленого на іконі, чи в своєму ближньому, чи у своєму серці почув, що ось Бог прийшов до мене. Щоб і ми з вами могли сказати: «Нині відпускаєш раба Свого, Владико, бо бачили очі мої Спасіння Твоє». Щоб і наша Вітчизна і ми всі разом українці в кінці нашої боротьби могли сказати: «Ми бачили Спасіння України від зла, від чорної заздрості й ненависті від нашого сусіда».

Спасіння прийде, але ще треба боротися за нього. Перемога буде, але для цієї перемоги треба жити!

Колись нас у дитинстві вчили, що ми повинні вмерти за Вітчизну. Я сьогодні скажу вам – ні! І кожному українцю скажу – ні! Ми повинні жити за Вітчизну, за Україну, за Бога, за Церкву Українську. Жити і молитися. А в молитві вірити і надіятися, що прийде той час, коли кожен з нас зможе сказати: «Ось я сьогодні побачив, я сьогодні побачив перемогу добра над злом! Ось я сьогодні побачив Спасіння». І в цьому Спасінні ми будемо розуміти, що в наших дітей, в наших внуків і правнуків буде щасливе майбутнє з Богом в незалежній Церкві, в незалежній, багатій і світлій, справедливій державі, в Україні!

А для того будемо як Симеон чекати 300 років, так 300 років, але я вірю, що це буде набагато швидше. Ми вже 300 років боремося, не рік, не з 14 року, як нас переконують. Ми 300 років чекаємо цього.

Тож Господь Бог в цьому році хай прийде до нашого храму, хай прийде в наші душі й на нашу Українську землю, в нашу Україну, щоб всі ми українці одним голосом могли сказати, тамуючи сльози, сльози радості: «Сьогодні ми побачили Спасіння, Спасіння духовне, Спасіння України, Спасіння для нашого майбутнього, для наших дітей у Господі Бозі в маленькому Дитяткові». В Бозі Спасіння і ми дочекаємося Його!

Боже благословення на всіх вас!».