16 лютого у храмі святої Покрови читали притчу про блудного сина. Протоієрей отець Михаїл виголосив таку проповідь: «Улюблені во Христі браття і сестри! Готуючись до святого посту, до великого покаяння, свята православна церква установила сьогодні читати притчу про блудного сина. Історію, яку ми всі добре знаємо.

Притча про те, як у батька було два сини. І один із них забрав свою половину спадщини і прогуляв її у далекій країні. Жив блудно. Та в тій країні почався голод і він почав голодувати. Найнявся наймитом і пас свиней. І готовий був їсти навіть ту їжу – стручки, як написано в Євангеліє, яку їли свині. І він одумався, схаменувся, повернувся додому, впав на коліна і попросив прощення у батька свого.

 Ми всі прекрасно розуміємо, що ця притча про наші людські, грішні відносини. Блудних і Божих дітей, про відносини людей і Бога. Ми знаємо цю притчу, але не можемо осягнути стільки багато мудрості і багато смислів, які закладено в цю просту, але повчальну історію.

Минулого року я розповідав вам про три сходинки, які повинні осягнути ми з вами. І кожна людина, що живе у цьому світі, має перш за все схаменутися, зупинитися у своєму гріховному житті. Одуматися і подумати: «Боже в Тебе слуги живуть краще, ніж я тут на волі».

Друга сходинка – це зробити рішучий крок, зупинитися у своєму гріховному житті і повернутися до Бога. Повернутися додому.

Третя сходинка, найважливіша – це впасти на коліна і попросити прощення у Бога. І саме на цьому я хочу сьогодні зупинитися.

Згадаймо, сьогодні два рази повторювалися ці слова: «Батьку, согрішив я перед Небом і перед Землею, перед Землею і перед Небом. І вже недостойний називатися Твоїм сином».

Згадую, що декілька років назад я молився з однією знаменитою людиною, не буду називати прізвища. І ось, коли в молитві прозвучало, що ми всі раби Божі, ця людина перебила мене і сказала: «Я не раба, адже сказано в Євангеліє, що ви всі діти Божі. Значить ми сини і дочки Божі». Якщо подумати, то з одного боку – це правда, ми всі діти Божі. Але уявіть собі таку картину, приходить блудний син до свого батька і каже: «Тату, я твій син і ти повинен мене прийняти». Якою б була реакція батька? Чи зробив, би він як у притчі? Я думаю, що ні. Бо є смирення, а є гординя. і гординю не приймає Бог. Син же у притчі смирився і каже: «Я недостойний більше називатися твоїм сином». І батько підійшов і підняв його. І одяг його в найкращу одежу, і наказав заколоти відгодоване теля. Одяг перстень на руку і назвав його сином. Того хто сам розуміє, що він недостойний бути сином.

Ми всі грішні, ми всі недостойні бути дочками і синами Божими. Але Бог називає нас своїми дітьми. Бог прощає нам, Бог приймає нас блудних у свої обійми. Єдине, що Він чекає від нас – це щирого і сердечного покаяння. Розуміння того, що ми діти Божі не по заслугах своїх, а тільки по його милосердю. І в цій смиренності, і покаянні ми завжди залишимося дітьми Божими. А наша гординя буде відкидати нас від Бога.

В смиренні і покаянні проявив сьогодні блудний син. Смирення і покаяння  готуємо ми у своїх серцях для Бога Отця нашого. Щоб коли прийде час і ми сказали: «Отче прости нас. Ми недостойні називатися твоїми дітьми, але ми віримо, що ти любиш нас».

Хай ця любов і Боже милосердя буде над усіма вами. Боже благословення на всіх вас!».

«Спаси Господи», – відповідають прихожани.