Цієї неділі у храмі святої Покрови отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа! Амінь!

Дорогі во Христі браття і сестри, сьогоднішня неділя, четверта неділя після Паски називається неділя про самарянку. Всім нам добре відоме це слово, і чому така честь цій самарійській жінці якої навіть імʼя в Євангелії немає, за переданням її імʼя було Фатима (Світлана). Чому встановлено особливий недільний день для вшанування цієї жінки?

Перш за все, давайте згадаємо хто такі самаряни і чому між ними й іудеями була ворожнеча. Всі ми знаємо, що була багатовікова ворожнеча між іудеями і самарянами. Вона виникла, коли за сім століть до народження Ісуса, у 721 році до Різдва Христового тодішнє царство Ізраїль було завойоване Асирійським царством і народ, десять колін ізраїлевих було виведено в полон. Замість них були приведені переселенці із різних язичницьких народів. Хоча якась частина із цих десяти колін там залишилась. І ось коли ці переселенці пожалілися своєму царю асирійському, що на них нападають леви і роздирають, він зрозумів, що розгнівав Царя Ізраїля. І повелів, щоб декількох священників, які були виведені в полон, пересилити назад у Самарію, щоб вони навчили молитися їх Богу Ізраїля. І так ці язичники увірували і почали молитися Богу Ізраїля, але водночас і молилися своїм ідолам. Тобто, залишаючись ідолопоклонниками, вони поклонялися Єдиному Богу Живому. Через те ізраїльтяни, іудеї не вважали їх своїми братами, вважали їх скоріш язичниками, не вважали одновірцями. І протягом семи століть між ними була така ворожнеча, що вони не могли навіть зустрічатись один з одним. Коли, наприклад, іудеями потрібно було пройти до Галілеї, а прямий шлях проходив через Самарію, то доводилось їм переходити по іншому березі річки Йордан, щоб тільки не зустрітися з самарянами.

І ось сьогодні ми в Євангелії читаємо, коли Ісус зі Своїми учнями йшов з Іудеї до Галілеї, Він їх повів через Самарію. І це вже є перша ознака того, що Господь показує, що Він прийшов спасти не тільки дім Ізраїлів, а прийшов спасти і всіх язичників. В тому числі і нас з вами, адже ми номінально християнами вважаємося одну тисячу років, а язичниками ми були багато десятків тисяч років.

Тож чому така важлива подія сьогодні присвячена цій жінці? Звичайно через цю зустріч і через цю розмову самарянки із Ісусом. Ця розмова настільки важлива і важлива не тільки для того часу, а й для нас з вами. Адже кожна подія в Євангелії, кожне слово стосується нас з вами тут і зараз. І ось, коли вони прийшли до цього селища, про яке ми сьогодні читали, Ісус сів відпочити біля колодязя, якому вже тоді було близько півтори тисячі років, який створив патріарх Яків – це онук нашого праотця Авраама, син праотця Ісаака. І зараз цей колодязь є також, його глибина 35 метрів, там у скелі тече джерельна вода. Саме біля цієї криниці Ісус сів відпочити, ми можемо уявити собі цю картину, коли у спекотний день стомлені, спраглі, голодні, і чому Господь, Якому має покорятися все у світі, а Він іде і страждає. Бо Він прийшов, щоб разом з нами розділити ці страждання ,потім, щоб взяти гріх наш на себе, потім померти, так як ми помираємо, щоб показати, що життя не закінчується зі смертю і ми всі воскреснемо.

Учні пішли у селище купити їжу, а Ісус сидить біля колодязя, а по стежинці спускається жінка із водоносом – це великий глек ,який носили на плечі. Селище те було вгорі й вона у цей спекотний день спускається, щоб набрати води, чому? Зазвичай жінки набирали воду вранці, або ввечері, коли не так спекотно, вона ж йшла серед спекотного дня тому, що вона не хотіла нікого зустріти зі свого селища. Немає підстав вважати, що вона була така нечестива, але їй було соромно за своє життя, адже в неї було пʼять чоловіків, вона намагалася вийти заміж, але не вийшло. І ось шостий чоловік також якийсь не дуже. І ось вона бачить, що біля колодязя сидить подорожуючий, на вигляд як іудей, по одягу це було видно. І ось цей Подорожуючий до неї звертається: «Дай мені напитися води». Це вже було дивно, адже іудеї не могли говорити з самарянами. І вона відповідає: «Як же Ти звертаєшся до мене, до самарянки». Він говорить: «Дай мені води, – оскільки Він сам не міг набрати води, а в неї на водоносі була мотузка, – а Я тобі дам води живої і ти не будеш ніколи прагнути». І вона подумала – ось спасіння моє, не потрібно буде ходити по воду. Ісус зрозумів, що вона не зрозуміла, що Він говорить про духовні речі. Ісус підійшов з іншого боку і говорить: «Приведи свого чоловіка». Вона говорить: «У мене немає чоловіка». Ісус дав їй зрозуміти, що Він знає про неї все і говорить: «Правильно ти сказала, в тебе було пʼять чоловіків і зараз шостий теж тобі не чоловік». І тут ми побачили незаурядність цієї жінки у цю мить вона перестала думати про матеріальне, про воду і почала говорити про духовні речі. Вона почала запитувати: «Де нам правильно молитися – в Єрусалимі, чи тут на горі Гарізім (там де самаряни створили свій храм». Ісус сказав, що хоча спасіння від іудеїв і дійсно в Єрусалимі потрібно молитися, але приходить час і вже прийшов, коли ні в Єрусалимі, ні на горі Гарізім, ні де інше місце не повинно бути вказано, а потрібно молитися в дусі істини. Що це значить? Це означає молитися Богу в любові, у щирому серці, у довірі, у вірності, і у діянні добрих справ. Це і є молитва в дусі істини.

Ми бачимо далі незаурядність цієї жінки, вона говорить, що знає, що прийде Месія і Він нам усе розʼяснить. І тут ми бачимо, що Ісус відкривається їй так, як навіть не відкрився ще Своїм учням. Він сказав: «Ось Я перед тобою». Це визнання, що Він є Месія. І в цю мить ми бачимо як жінка, забувши напоїти подорожуючого, кинула свій водоніс і побігла до свого селища, побігла до тих людей ,яких вона соромилася зустріти. Побігла поділитися радісною звісткою, що зустріла Месію Спасителя. І всім сказала: «Підіть подивіться, чи це не є Христос Месія».

Тим часом прийшли учні й принесли хліб, вони побачили, напевно, радісне обличчя Ісуса, Йому радісно було бачити це преображення, коли ця невіра язичництва перетворюється у віру в одну мить. Вони пропонували Йому їжу, а Він казав, що у Мене є інша їжа – виконувати волю Отця Мого. Яка ж Його воля, ми з вами в Євангелії читали також про доброго Пастиря і двері до Отця Небесного. Так ми і повинні сприймати Христа – це наш добрий Пастирь і наші двері до Отця Небесного, до Царства Божого. Тільки через віру в Нього ми можемо наблизитись до Царства Божого тут і зараз.

Тим часом біжить натовп в яскравому одязі, бо самаряни саме так вдягалися. Всі у селищі повірили цій жінці і побігли дивитися. Також вони побачили, що перед ними сидить Іудей і увірували ,і попросили Його пройти у своє селище. Христос два дні там провів і багато увірували в Нього.

Ось так і ми, як ці самаряни, спочатку чуємо про Господа, читаємо в Святому Письмі про Нього, але найщасливіша мить у нашому житті, коли ми зустрінемося з Ним, відчуємо як Він торкається нашого серця, коли Він входить в нашу душу. Щоб пережити це щастя нашої душі, нашого серця це залежить від нас. Варто тільки відкрити своє серце для Господа, а Він стоїть біля кожного з нас. Це головна наука сьогоднішнього Євангелія, щоб ми так само, як самаряни, прагнули відчути це щастя. Розумом ми можемо знати, що Господь є, Господь Вседержитель, Творець, Господь Ісус, Месія, Спаситель, але варто ще пустити Його в Своє серце і відчути це щастя перебування в Ньому і щоб Він перебував у нас. Амінь!».