У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!

Улюблені во Христі браття і сестри, кожної неділі, виходячи до вас із відпустом, я наголошую про те, що Христос воскрес із мертвих. Кожну Паску ми сто тисяч разів повторюємо: «Христос Воскрес!». І ми настільки звикли до цих слів, що часто просто не задумуємося над тим, що говорить вам священник. Я утверджую і вся наша віра Христова утверджує, що Христос Бог наш помер і воскрес із мертвих на третій день, щоб дарувати всім нам і кожному воскресіння.

І, як приклад майбутнього воскресіння, сьогодні ми читаємо Євангеліє про те, як Бог наш Ісус Христос воскресив сина вдови. Написано, що Він пожалів її, зжалувався над нею. А було це так, ішов Господь, за Ним йшли Його учні, багато народу слухали його проповідь про життя. На зустріч іде похоронна процесія, несуть тіло молодого хлопця, померлого молодого хлопця. У жалобі і в плачі йде похоронна процесія і мати над тілом сина ридає і заламує руки. Зустрічається життя і смерть. І кому як не нам сьогодні розуміти це. Ми просто сьогодні це розуміємо душею, бо кожного дня косить смерть наших дітей. Страшна безжалісна війна забирає в нас найдорожче і кожного дня по всій Україні йдуть похоронні процесії. Але ми віримо, що навпроти похоронних процесій стоїть Бог наш Ісус Христос і слухає наші молитви, і заглядає в наше серце, чи віримо ми, що Христос воскрес, чи віримо ми, що воскреснуть і всі наші померлі.

Сьогодні в нас така традиція, що якщо би зустрілися, ну наприклад, весільна процесія і похоронна процесія, хто зупиниться? Зупиниться звичайно весільна процесія, зупиняються машини, коли ми несемо покійника. Ми проводжаємо наших померлих і це для важливіше від будь-чого. Але в сьогоднішній Євангелії ми чуємо, що життя перемагає смерть, зупинилася похоронна процесія і Господь підходить до юнака, до тіла його і каже: «Юначе, встань». І встав померлий.

Сьогодні, коли горе переповнює серце кожного українця, ми повинні вірити, вірити і зупинитися перед Господом нашим Ісусом Христом. І з вірою цією просити життя, життя для наших дітей, для наших воїнів, для України. Ми звикли говорити, що воїни стоять наші не на життя, а на смерть за нас з вами. А я хочу, щоб наші воїни стояли за життя живі і здорові, і Господь стояв поруч з ними і давав їм сил захищати свою землю, нас з вами, дітей наших. І давав їм життя, і відвертав від них усяку смертоносну кулю, снаряд, бомбу.

Тож будемо вірити, плакати, молитися, плакати і молитися в тиші, щоб ніхто не бачив наших сліз. Вірити і трудитися, щоб нашу віру й нашу працю відчували наші воїни, що ми стоїмо за ними. Вірити, молитися, трудитися і боротися і тоді наша боротьба, наша праця і наша віра увінчаються перемогою, перемогою життя над смертю. І ми будемо жити у вільній, багатій державі й ми будемо засівати поля, і ми будемо ростити наших дітей під мирним небом у щасливих українських родинах. І хай не плачуть українські матері, хай радуються життю і перемозі, перемозі добра над злом.

Боже благословення на всіх вас!».

Спаси Господи!