У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі во Христі браття і сестри, перш за все, я хочу привітати причасників сьогодні, нехай це вам буде для зцілення душі і тіла. І хочу сказати декілька слів про євангельську історію, яку ми сьогодні читали, всім вам вона добре відома, про десятьох прокажених.
У кожній євангельській історії, у кожній притчі ми знаходимо для себе як би науку, взірець і навпаки те, в чому нам потрібно виправляти свою душу і чого потрібно позбутися. Згадаємо ще раз ті слова, які ми сьогодні читали – десять прокажених стояли віддаля. Чому вони стояли віддаля? Це прописано у Третій книзі Мойсеєвій, що ті, які хворі на заразну хворобу, вони не повинні наближатися до здорових. І ці нещасні страждали не тільки від фізичної хвороби прокази. У старозавітні часи це була розповсюджена хвороба і вважалося, що нею хворіли за свої гріхи, за неправедне життя. Отже, крім того, що вони не мали право жити разом із здоровими, а жили за містом, за селом і від цього вони страждали ще й морально, адже були відкинуті від суспільного життя.
І ось вони здалеку кричать: «Ісусе, Наставнику, помилуй нас!». Бо вони почули, що є такий Пророк, Праведник, Який може їх зцілити. І перш за все, ми бачимо їхню віру – це взірець для нас, це наука для нас. Ми бачимо їхню віру, а ще ми бачимо, що один із десяти був самарянин, а ви знаєте, що іудеї і самаряни, самаряни й іудеї непросто не дружили, а ворогували. Тут бачимо ще один взірець, коли нещастя людей зближує і ті, які між собою. Ворогують, у час нещастя збилися в одну, як би мовити, компанію, разом і там вони вже не бачили різниці хто іудеянин, а хто самарянин.
І далі ми читаємо, Ісус сказав: «Ідіть покажіться священнику». А священник визначав хто хворий, а хто не хворий. Мало виліковувалися від прокази, тому священник, перш за все, визначав хто хворий і хто не повинен жити серед здорових людей. Убезпечення від хвороб ми і сьогодні з вами також робимо, коли ми причащаємося таким особливим способом і сповідаємося. Тобто завжди і всюди залишаються гігієнічні норми, яких потрібно дотримуватися і як ми кажемо, берегти своє життя і здоровʼя, і життя і здоровʼя своїх ближніх.
Далі ми бачимо віру всіх цих десяти, які розвернулися і пішли показатися священнику, бувши ще хворими. Як правило в тлумаченні цієї історії говориться, що ось девʼять були такі неправедні, а один самарянин праведник. Ми не будемо сперечатися стосовно такого тлумачення, але спробуємо поглянути під іншим кутом. Ці девʼять, які не повернулися до Ісуса, а самарянин повернувся, бо до якого священника він би пішов, його б жоден священник не прийняв би. І він повертається до Ісуса подякувати. А цих девʼять, ми не можемо сказати, що в них у душі не було подяки, але вони виконували вказівку Ісуса, пішли показатися священнику. В Ісусових притчах є дуже багато притч, які не мають закінчення. І Він залишає тлумачення цих закінчень на наш особистий і воно може бути по-різному. Візьмемо ж туж притчу про блудного сина, ми не знаємо, чи зайшов старший син у будинок, чи не зайшов, може бути так і так. Ось й тут погляньмо на віру цих девʼяти, невдячність – то інша історія, пізніше до неї повернемося. Погляньмо на їхню віру, вони пішли по слову Ісуса – ідуть покажіться священнику, знаючи, що вони ще хворі. Й тільки по дорозі вони уздоровилися і пішли до священника, виконуючи вказівку Ісуса. І ми не знаємо, може вони повернулися до Ісуса вслід за самарянином, може вони так само припали до Його ніг і дякували. Ми не будемо зараз їх судити, а поглянемо на ці слова, які, в першу чергу, звернені до нас сьогодні ту і зараз.
На скільки ми дякуємо Богові? Якщо ці девʼять іудеїв мали підстави йти далі до священника тому, що так закон велів, священник мав назвати їх здоровими, а потім вони можливо повернулися до Ісуса, то ми вчиняємо набагато гірше. Інколи, подібно до цієї історії, коли у нас трапляється, не дай Бог, якесь нещастя чи хвороба, то у людини якби загострюється віра і благання до Бога. Тоді ми згадуємо про наші гріхи, про покаяння, а потім хтось порадять лікаря гарного, чи якесь ще приємна подія трапиться і людина поступово знову і знову віддаляється. Може сказати – а, та це ж такий чудовий лікар мене вилікував, не думаючи, хто послав цього лікаря – Господь і хто послав зцілення – Господь.Отже, перш ніж засуджувати цих девʼять іудеїв, які не прийшли подякувати Ісусу, я не те, що виправдовуючи їх, а показуючи взірець їхньої віри, на скільки вони одному слову Його повірили й пішли. А потім вони, можливо, повернулися, ми не знаємо.
Кожна притча стосується нас тут і сьогодні, замість того, щоб судити тих девʼятьох, судімо, перш за все, себе. І стосовно подяк Богові – це є одна з ознак нашої віри. Так, як і покаяння у наших гріхах – це одна із складових нашої віри, довіра і вірність Богові – одні із складових, і подяка. Коли ми на літургії після «Символу віри», коли священник виголошує – подякуємо Господеві, то це стосується кожного з нас, дякувати за все. І як не згадати ще книгу Йова, коли він втратив усе, що він мав, все багатство, дітей, здоровʼя. І потім він сидів страждав, по ньому черви лазили і дружина говорить йому – прокляни Господа, прокляни Бога й ти помреш. Вона це сказала з любові до нього, адже бачила, як він страждає. А якщо він прокляне, то помре і не буде страждати. І Йова відповів – ти говориш, як нерозумна, я буду дякувати Богові й отримувати добро, а не буду злого, нехай буде благословенне Господнє Імʼя. Й апостол Павло у діяннях також закликає до нас – завжди дякуйте Богові.
Отже я цю історію сьогоднішню, яку ми з вами читали, такий би заголовок і сказав би про неї, що це історія про подяку Богові. А про тих ,які не прийшли і не подякували, то це для нас навпаки наука про те, щоб ми не забувалися дякувати Богові за все, що ми маємо у житті, що доброго маємо і що не завжди доброго маємо. Тож молімося і сьогодні, щоб Господь простив нам усі наші гріхи. Подякуємо Йому наперед, бо ми знаємо, що Він звичайно ж простить, якщо ми щиро каємося. І обовʼязково нам дасть благодать, волю і щастя у нашій красивій і в майбутньому щасливій державі з щасливими людьми! Амінь!».
