У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі во Христі браття і сестри, сьогодні ми читали в Євангеліє цікаву історію про десять прокажених, яких зцілив Господь. Один із них повернулися подякувати Господу, а девʼять не подякували. Ми начебто хочемо бачити себе в особі того самарянина, який прийшов, поклонився до ніг і подякував. Але спробуємо трішки глибше глянути на цю історію.

Ісус не засуджує цих девʼятьох, бо Він знав чому вони не повернулися в цю мить, адже вони виконували Його настанову і пішли показатися священнику. І звернімо увагу, що тут було зцілення із відтермінуванням. Тобто Господь не зцілив їх спочатку, а потім відправив до священника.

Ви напевно не раз зустрічали в Євангеліє слово «проказа». Це була така страшна хвороба в ті часи і вважалося, що ця хвороба – це відплата, це є плід людських гріхів. І, в першу чергу, вважалося, що це є результат гріху язика – засудження ближніх і наклепи, тобто порушення Девʼятої заповіді, а разом із нею і Шостої заповіді, бо ми знаємо, що словами також можна вбивати. Це було захворювання шкіри, не буду розповідати про її симптоми, але відомо, що хворі на проказу страждали як фізично так і морально. По суті зцілення не було, напевно, хоча в законі було передбачено, що якщо відбувалося зцілення, то священник мав це засвідчити, так би мовити «дати сертифікат про здоровʼя» і вони могли повертатися до свого звичайного, буденного життя. А так вони, згідно із законом написаним у Пророка Мойсея, не повинні жити у межах міста чи села тому, що вони несли загрозу зараження іншим. Тобто, вони страждали і фізично і морально, адже були викинуті із життя і були такими «ходячими мерцями».

Ми бачимо ще одну особливість, що було 10 прокажених – 9 іудеїв і 1 самарянин. Напевно, ви також знаєте, що за декілька століть до Ісуса, іудеї та самаряни стали ворожими народами. Самаряни вважалися ритуально нечистими для іудеїв, але ми бачимо, що в цій історії хвороба, так би мовити, їх вирівнює, ворожнечі не було й хворі на проказу іудеї та самарянин згуртувалися в одну компанію, оскільки страждання були в усіх однакові.

Тож, звернімо увагу, що Ісус не зцілив їх, а потім направив до священника, а Він сказав: «Йдіть і покажіться». І вони в туж мить повернулися і пішли, будучи хворими, вони повірили Його слову. Ось для нас один із прикладів й один із взірців віри. Девʼять іудеїв й один самарянин по дорозі зцілилися. І чому повернувся самарянин? Тому, що він не міг показатися священнику, вони були ворожі, але він міг і не повернутися до Ісуса, а з радістю побігти додому і сказати: «Я вже здоровий». Але він повертається до Ісуса. Тому тут Господь на засуджує девʼять іудеїв, які не повернулися, а Він хвалить цього самарянина.

І ми не знаємо чим закінчилася ця історія, можливо девʼять іудеїв теж повернулися і подякували Ісусу. Але це по суті для нас неважливо. Для нас важливо винести урок, що потрібно дякувати Богові, і потрібно дякувати один одному. І якщо порівняти з нашим сучасним суспільством, то ми можемо розглядати у набагато гіршому світлі, ніж девʼять іудеїв, у них принаймні було «альбі», було виправдання. По перше, вони виконували закон Моїсея, згідно якого вони мали показатися священнику ,вони виконували настанову самого Ісуса: «Йдіть, покажіться священнику». У нас не має ніяких виправдань, коли ми забуваємося дякувати Богові й своїм ближнім.

На кожній літургії ми чуємо слова – подякуємо Господеві! Й інколи ці слова можуть сприйматися механічно, але це заклик і нагадування кожному з нас, що ми маємо дякувати за кожен день, за кожну ніч, за кожну мить нашого життя Богові. І зараз ми дякуємо Господу, що ми тут зібрались. І Слава Богу, що під час цієї страшної війни ми можемо молитися. У душі, звичайно, кожен страждає, багато людей і більш гіркому становищі, ніж ми і ми маємо молитися за всіх кого знаємо і не знаємо, за всіх, хто виборює нам право на життя. І, звичайно ж, ми не забудемо дякувати Богові після того, як настане мир з нашою перемогою.

Просімо Бога і дякуймо! Апостол Павло нас також наставляє: «Дякуйте Богові завжди». Амінь!».