У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:
«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!
Дорогі во Христі браття і сестри, перш за все, я хочу подякувати всім вам за спільну молитву і привітати всіх причасників сьогодні, нехай це буде вам на зцілення душі і тіла.
Сьогодні в Четверту Неділю посту ми згадуємо Іоана Ліствичника, який залишив нам вчення, що наше наближення до Бога подібне до сходження, як на гору по сходинкам, де знаходиться сам Господь. Але різниця тільки в тім, що на сходинках ми можемо стати відпочити, але зовсім не так зі сходженням на гору Господню. Бо може бути рух або вперед, або на зад, на місці руху немає. Не кожен з вас сходив на гору, але кожен їздив на елеваторі в метро і знає, що якщо нам потрібно вгору, а цей елеватор працює тільки вниз, як ми можемо піднятися? Звичайно ж у постійному русі, перестрибуючи вгору і вгору, ми, можливо, досягнемо вершини. А якщо будемо стояти, то поїдемо донизу.
І сьогодні не можна не згадати про сумну втрату. Наша Ніжинщина разом з асирійським народом втратив свого одного з найкращих синів, ієрея, настоятеля храму Іоана Богослова Олега Расковалова. Ця несподівана і скорботна новина звичайно всіх дуже засмутила, бо всі знають отця Олега, як щирого патріота України, одного з найкращих синів нашого братнього асирійського народу. Тому памʼянемо його миттю тиші…
І говорячи про тишу, Іоан Ліствичник не тільки залишив вчення про сходження, а він є покровителем молитовників і мовчальників. І здавалося б як можна порівняти ці два поняття – молитва і мовчання? Можна подумати, що можна подумки молитися, але мова йде зовсім про інше. Мова йде про предстояння перед Господом без усякої молитви. Кожен з вас розуміє, що коли ми зустрічаємо когось із наших рідних, чи близьких друзів не завжди потрібно заповнювати паузи словами, а інколи мовчання може говорити за себе більше, ніж слова. Такий був німецький богослов і християнський містик Майстер Екгарт, який жив у 13 столітті і сказав: «У мовчанні Господь промовляє Своє слово». І от після наших молитов, коли на декілька миттєвостей ми просто можемо зупинити біг наших думок і наших молитов й просто предстояти.
Мені ще згадалась одна така красива історія, це було у Франції в одному із соборів чоловік похилого віку після служби завжди залишався і сидів довго дивився на алтар. І священник багато разів це бачив і запитав, що ти відчуваєш, які в тебе думки. Чоловік сказав: «Я людина не дуже грамотна і не дуже вчена й не можу це дуже пояснити. Ось я просто сиджу тут, а Він там переді мною. Й мені так приємно і думаю, що Йому також».
Ще про сходинки хочу сказати. Хто з вас не читав роман чудової американської письменниці єврейського походження Белли Кауфман, то почитайте. Роман називається «Вгору сходами, що ведуть униз». І говорячи про сходинки, також ми маємо памʼятати, що інколи нам може здаватися, що ми підіймаємося, але насправді ці сходинки можуть вести вниз.
Цей час Великого Посту має багато про що нам нагадувати – і про ці сходинки, що ми говорили і про тишу. У наш час тиша стала одним із дефіцитів нашого часу. Ми просто відвикли від тиші, особливо у великих містах. Тиша стала дефіцитом, але, опинившись у тиші, люди відчувають дискомфорт чомусь. Памʼятаймо слова Майстра Екгарта: «У мовчанні Господь промовляє Своє слово». І щоб одне одному сказати багато, треба інколи просто помовчати, можна сказати очима, серцем.
Також хочу розповісти цікаву історію про композитора Бетховена, який потім уже став глухим і, зовсім не маючи слуху, написав свою відому Симфонію №9 Ре мінор. Він написав, не чуючи звуків, але він чув цю музику в тиші свого серця. І от коли був перший виступ у Відні, він диригував і стояв спиною до публіки й не чув, чи сприйняли, його музику чи ні, чи його освистують, чи аплодують. І коли він обернувся у зал, він побачив тка, що він не бачив ніколи у житті. Там були такі овації, які не припинялися так довго, що не можна було далі продовжувати концерт і довелося викликати поліцію, щоб трохи втихомирити людей. Ось, що може робити тиша й наше мовчання.
І ще раз про піст. Ми всі добре знаємо молитву Єфрема Сиріна, там де є слово: «Духа марнослівʼя не дай мені Господи». Ось марнослівʼя і є протилежним поняттям тиші, тож стараймося і ми у цій тиші почути слово Господа.
Ще одне слово скажу, оскільки ми говорили про спочилого ієрея Олега. Ніхто не знає із нас, хто доживе до наступного посту, чи навіть хто доживе до найближчої Пасхи. Ніхто цього не знає, тож потрібно спішити, часу мало. Ісус говорить, звертається до нас – завжди будьте готові. І завжди потрібно усвідомлювати, що часу мало для того, щоб збирати скарби у своєму серці. Тож не марнуймо цей час і використовуймо піст не тільки для того, щоб потім хизуватися хто що не зʼїв, чи навпаки зʼїв. А щоб принести Господу результат свого посту, а результат – це так би мовити покращена якість нашої душі й нашого буття.
Амінь!».
