У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до прихожан храму святої Покрови з такою проповіддю:
«Христос Воскрес! Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь! Дорогі во Христі браття і сестри, сьогоднішня неділя називається Неділя про самарянку. Хто вона була така, що удостоїлася такої честі і п’ята Неділя після Паски присвячена саме їй? Тому, що відбулась у неї розмова з Господом. Це знаменита розмова і кожне слово, яке пише євангеліст, є безцінним скарбом.
Спочатку ми бачимо як Господь наш Іісус Христос йде під палючим сонцем, йде з Єрусалима в Галілею. Він стомлений і це прикметно, що Господь якому підкоряються всі стихії, всі світи, в той же час Він також як людина стомлюється, хоче пити. І це тому, що Він хоче розділити з нами нашу долю, наші страждання, наш тягар розділити з нами. Він сів біля колодязя, якому на той час за оповіданням було вже півтори тисячі років, це було недалеко від самарійського села. Ви всі добре знаєте цю історію, я не буду дослівно переказувати, а хочу зупинитися на деяких деталях.
І ось спускається до цього колодязя самарянська жінка, тримаючи на плечах кувшин. До речі цей кувшин вагою майже 8 кг і туди вміщається 10-15 літрів води. З нелегкою ношею жінка йде під палючим сонцем, хоча воду набирали рано вранці, вона ж пішла вдень, бо їй, напевно, було соромно зустрічатися з односельцями. Але ось вона бачить біля колодязя подорожуючого, Який вдягнутий як іудей, і говорить як іудей, і просить у неї пити. Це для неї було дивно, оскільки ми знаємо, що протягом декількох століть самаряни і іудеї не зналися і не могли пити з одного посуду. Цей же іудей просить у неї води, оскільки колодязь був глибокий, а в неї була мотузка, щоб дістати своїм кувшином воду. Іісус же відповів: «Дай мені цієї води, а Я тобі дам живої води від якої ти ніколи не будеш прагнути». Жінка подумала, що це якась магія, що вода заговорена і їй не потрібно буде з цим кувшином ходити, і по-дитячому вірить і каже: «Дай мені цієї води».
Господь просить жінку: «Поклич свого чоловіка». І тут вона побачила, що Він знає всю її історію, адже вона п’ять разів намагалася вийти заміж і шостий не був її чоловіком, не склалася в неї доля. Вона побачила, що перед нею Пророк. І далі ми бачимо як вона побігла у своє селище, щоб всім оголосити, що вона зустріла Пророка. І всі люди їй повірили.
Ми ще бачимо, що ця жінка була непересічною, коли вона побачила, що це Пророк, то навіть забула про своє прохання – живу воду. А запитує у Господа – де правильно молитися, так як вони самаряни моляться на горі Гарізім, чи як іудеї – в Єрусалимі. І ми пам’ятаємо, як Господь відповів, що, звичайно, закон повеліває молитися в Єрусалимі, бо від іудеїв спасіння. Але надходить час, коли не буде важливо на якому місці молитися, на тій чи іншій горі, бо Господь всюди, любов Господа всюди.
Кожна людина, де б вона не була, може молитися до Бога. Головне молитися всім серцем, всією душею. Любити всім серцем і всією душею, це Господь називає молитися в дусі істини. Дух істини – це і є наша любов до Господа всім серцем, всією душею, наша молитва і добрі справи по відношенню до наших ближніх.
І хочу на завершення привести приклад цих самарян. Жінка, яка напевно мала не дуже хорошу репутацію, але вони повірили її слову і прийшли самі зустріти Господа і попросили Його залишитися. Я бажаю, щоб і ми відкривали так наші серця до Господа, щоб ми так щиро і віддано з любов’ю молилися до Бога, і любили своїх ближніх. Амінь!
Боже благословення на всіх вас!»
