У цю світлу неділю отець Олександр звернувся до парафіян з такою проповіддю:

«Во імʼя Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі во Христі браття і сестри, перш за все, я хочу привітати всіх, хто сьогодні причастився, нехай це буде на зцілення душі і тіла, й подякувати за нашу спільну молитву.

І як ви всі памʼятаєте, що напередодні Великого посту ми як і завжди з вами читаємо у Євангелії притчу про блудного сина. Усім добре відома ця притча і, як мені здається, ті хто не читав Євангеліє, або не знають, що це євангельська історія, знають саму цю притчу. Раджу зайти в інтернет і вивчити картину, яка так і називається «Повернення блудного сина» Рембранта. І ця картина наочно показує суть, допомагає відчути всі ті емоції.

Не будемо зараз переповідати всю цю історію, але хочу зупинитися на деяких деталях. Перш за все, ця притча про Бога і про людину. Значить ця притча про нас з вами, ми уявляємо себе і бачимо себе в особі меншого сина і в особі старшого сина. У той час, про який говорив у притчі Ісус, було прийнято, щоб вся сімʼя жила однією великою родиною і не було прийнято відділятися від сімʼї, від родини. Сімʼя володіла землею і всі разом обробляли її. І звичайно ,чим більше було робочих рук, тим було легше. І коли молодший син прийшов і сказав батьку: «Я хочу піти і віддай мені належну частку мого майна». Як ми бачимо, батько не задав жодного запитання і не осудив сина. Він мовчки віддав частку майна і син пішов. З часом син розтринькав все своє багатство і став жити гірше, ніж батраки у його батька, став просто свинопасом і хотів їсти разом зі свинями. Це все також символічно, еволюція людини, якщо сказати жартома, може відбуватись ні тільки від мавпи до людини (хоч це по суті не правда), а і від людини до мавпи.

І блудний син згадує про свого батька. Він вертається до свого батька, і як ми читаємо, батько побіг до нього, бо побачив його здалеку. Це говорить про те, що батько кожного дня виглядав його, він чекав його кожного дня. Батько у цій притчі символізує нашого Небесного Отця, Який чекає кожного дня нашого повернення. І ми бачимо, що ця притча також про нерозумні вчинки, притча про гріх, але і про покаяння. Ця притча про праведність, адже перший син слухався батька, вів праведне життя, але водночас і про гординю, і про лицемірство.

Нещодавно ми читали притчу про митаря і фарисея і там також було праведне життя і гординю, про гріх і покаяння. Ці дві різні притчі по змісту, але по суті вони нагадують нам одне і теж саме.

Ми з вами стоїмо напередодні Великого посту і ось ця притча нагадує нам, що невдовзі настане той благодатний час, який ми не повинні розтратити, як цей нерозумний молодший син розтратив свої гроші. І ми повинні Піст використати для нашого духовного зростання, щоб у нас не виникло гордині, щоб ми не сказали подібно до цього старшого сина – ось ми постуємо, ми у церкві зібралися сьогодні – значить ми праведники ,а ті, хто не прийшов сьогодні – значить вони недостойні. Щоб, коли ми будемо гарно постувати, можливо читати молитви, а може і навіть Святе Письмо, щоб також не сказали – ось, я роблю для тебе Отче все що потрібно, а он ті не хочуть робити. Тож виходить Господь нам має «оплатити», тільки рахунок нам залишається виставити, щоб Він нам «оплатив» за те, що ми віддаємо Йому свої молитви, свій час і своє говіння.

Коли Господь Ісус  розповідає нам притчі про покаяння, а покаяння – це самоаналіз, самооцінка свого минулого життя. І ми памʼятаємо слова Давида: «Бо свої беззаконня я знаю, а мій гріх переді мною постійно». Цар Пророк Давид говорить, що його гріх перед його очима постійно, він його не забуває. Йдучи вперед, ми все ж таки дивимося назад. Якщо ми не будемо дивитися назад, то ми зайдемо кудись не туди. Тому наш гріх завжди перед нами і під час Великого посту як раз цей благодатний час, який нас спонукає, ми повинні дуже благоговійно ставитися до нього і дякувати Богові.

У суєті нашого життя ми часто забуваємося подивитися на наше минуле, забуваємося зробити самоаналіз, зробити висновки, щоб покаятися, тобто повернутися до Бога.

Ще про один момент хочу сказати, коли Ісус розповідає притчі про покаяння, то Він робить, в першу чергу, робить акцент не наших зусиллях, а робить акцент на любові Бога до нас. Але звичайно ми знаємо слова Ісуса, Який сказав: «Царство Небесне силою береться». Тобто теза й антитеза, ми повинні робити синтез. З одного боку ми розуміємо, що маємо докладати максимум зусиль, а з іншого боку розуміти, що одних наших сил буде за мало. Витягти себе з води міг тільки один чоловік- барон Мюнхаузен з однойменного мультфільму. Ми ж самі себе не витягнем з багнюки. Також у Пророка Єремії є такі слова: «Оберни мене Господи і я обернуся до Тебе». Тобто потрібні наші зусилля і надія на Бога, наша молитва до Нього. І щоб, як менший блудний син сказав: «Отче, я згрішив проти Неба і проти Тебе».

І як ви помітили ця притча не має кінця, деякі притчі Ісус не закінчує. Він нас не примушує прийняти все однозначно. Ми не знаємо чи зайшов старший син у будинок на святкування, чи ні. Нехай кожен подивиться на свій розсуд і кожен з нас нехай уявить себе на місці молодшого сина і старшого сина. І цю притчу ми можемо закінчити, кожен з нас повинен закінчити цю притчу. На мою думку, Господь її так і залишив незакінченою для того, щоб ми проаналізували своє життя, зробили свої висновки і закінчили його, як кажуть «хепі ендом» із щасливим кінцем, сподіваючись, що і молодший, і старший сини поцінували любов свого батька, поцінували його терплячість, його милосердя і його щирість. І можемо відчути, яке від цього отримає щастя, задоволення Отець наш Небесний, Який постійно чекає на наше повернення і радіє, коли ми це здійснюємо.

Амінь!».