9 серпня у неділю свята Православна Церква молитовно згадує Святого Великомученика і Цілителя Пантелеймона. В це величне свято настоятель Покровського храму отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:
«Улюблені во Христі браття і сестри! Сьогодні ми читаємо в святій Євангелії про силу віри, про Божественну силу, яка тримає нас у цьому життєвому морі і не просто підтримує, а веде нас від початку і до кінця.
Після того, як Господь наш Іісус Христос нагодував п’ять тисяч народу п’ятьма хлібами, Він звелів учням своїм сісти у човен і переплести Генісаретське озеро, а Сам залишився на березі.
І от серед темної ночі піднялася велика буря і злякалися учні, і ще більший переляк охопив їх, коли вони побачили, що по бурхливому морю до них іде Господь Іісус Христос, іде по воді. І тоді Петро сказав Йому: «Господи, і я хочу». І пішов по воді.
Розказуючи це, я згадав собі, можливо багато хто з вас бачили таке. Декілька років назад у Китаї зробили цікавий атракціон. Через глибоченну безодню, через глибоку прірву вони побудували скляний міст – міцний, надійний, твердий з твердою опорою під ногами, але скляний, по якому ти йдеш і бачиш перед собою сто метрів, а можливо і більше, глибини. І от по такому мосту не кожен зміг пройтися. Але цікаве ще попереду, той сміливець досягає середини мосту і раптом міст починає тріщати, а по склу ідуть тріщини. І хватається бідна людина за будь-що, за перила, за що-небудь. Звичайно міст не падає, це тільки візуально так і не ламається міст, людей просто лякають.
Здається, чого батюшка про це розказує? А те саме по воді ходити! Ще страшніше ходити по воді, бо так хоч розумом розумієш, що це просто атракціон, що під ногами скло тверде і надійне. Апостол же переступив через борт човна і став на воду, і глибина Генісаретського озера достатня, щоб піти йому в бездну, раптом недостане йому віри. Але він переступив і по слову Господньому пішов по воді.
І, як у тих людей в Китаї, з’явився сумнів, коли піднялася велика буря, коли захиталася, захлюпалася вода під ногами і він раптом зрозумів, яка нікчемна людина живе на цій землі і йде по воді. І він почав тонути, і закричав він: «Господи! Спаси мене!». І Господь простягнув йому руку.
Ми йдемо життєвими хвилями нашого повсякденного життя і буря оточує нас, і хоче потопити кожного дня і кожної хвилини. Під нами ненадійна опора. Нам в юності здається, що все кругом служить нам і ми живемо у цьому світі як цар природи, але насправді це не так.
Коли з’явився цей малесенький вірус, який очима побачити не можна, як злякалися ми, як захиталася під нашими ногами та ненадійна опора. І за щоб ми не хваталися, як ті китайці на скляному мості, якщо раптом почне валитися міст і перила не допоможуть, якщо раптом захитається під нами наша водяна опора, ніхто не допоможе – тільки Бог!
І тільки одне повинно бути в наших устах: «Господи! Спаси мене!». І повірте, Господь не покине нас, Господь не відвернеться від нас. Скільки би гріха не було на душі, яким би грішним не відчував я себе, чи маловіром, якщо пролунає цей заклик – Господь простягне нам руку. Він покартає нас – чого ж ти засумнівався, маловіре? Але поряд з цим Він приголубить нас і спасе нас від безодні.
Ми йдемо життєвими хвилями, ми йдемо в цій бурхливій воді нашого життя, але поряд з нами завжди Спаситель. Той, Хто в будь-яку хвилину подасть нам руку спасіння.
Боже благословення на всіх вас!».
По закінченню служби у храмі святої Покрови освячували водичку всім на здоров’я.
