У цю світлу неділю настоятель храму святої Покрови отець Михаїл звернувся до прихожан з такою проповіддю:

«Во ім’я Отця і Сина, і Святого Духа. Амінь! Улюблені во Христі браття і сестри, сьогодні чуємо ми у святого євангеліста Матфея, що ходив Іісус Христос по всіх містах і селах, навчаючи народ у синагогах їхніх, проповідуючи Євангеліє Царство Небесного, і зціляючи всі хвороби і всяку недугу в людях.

І сьогодні Господь з нами, Йому не треба вже ходити по містах і селах. Вознісшись на Небеса, Він духовно залишається як Бог на всій землі. І перш за все, Він навчає нас істинної віри, а ми повинні навчатися, вчитися, вчитися вірувати і жити по вірі. Він проповідує Царство Небесне і ми повинні увірувати у Царство Небесне, ми повинні прислухатися до слів Святого Євангелія, доброї звістки. Він і сьогодні зцілює наші духовні і тілесні болячки і хвороби.

Що ж повинні робити ми для того, щоб отримати і науку, і укріпити свою віру, і зцілюватися духовно і тілесно. Звернімо увагу сьогодні на тих двох сліпців, які отримали зір від Господа нашого Іісуса Христа. Вони йшли за Христом і що просили вони? От за нашою думкую, перш за все, здавалося б треба просити здоров’я: «Боже, зціли, поверни нам зір». Але вони просять не цього. Вони просто взивають: «Господи, помилуй нас! Сину Давидів, помилуй нас!». І ми сьогодні з вами, приходячи до храму, десятки разів повторюємо: «Господи помилуй! Господи помилуй! Господи помилуй!». Ми просимо милості Божої, а Господь по милості своїй уже дасть нам те, що дійсно нам потрібне. Бо у своїй нерозумності ми дуже часто можемо просити те, що буде шкідливим для нас у нашому житті. А Господь по милості знає, що нам треба.

І ось Господь заходить у світлицю, підходять до Нього сліпці, Він запитує їх: «Чи віруєте ви, що Я можу зробити це вам?». Бо знає, що їм потрібне першим. Чи сумнівається Бог, дивлячись на сліпу людину, яка йде слідом за Ним? Я думаю, що Він не сумнівався у їхній вірі.

Уявіть собі, ну не будемо уявляти себе сліпими, уявіть собі, що вам перев’язали очі і сказали: «Іди до храму». І ми б відповіли: «Та куди до храму йти, я ж нічого не бачу». Йди за покликом свого серця, за покликом своєї віри, іди до храму, іди за Богом нашим, за Господом Іісусом Христом. Чого ж тоді Господь запитує їх: «Чи віруєте ви?». Він не сумнівається, але Він хоче почути, що вони утверджують свою віру, віру в те, що Він може зробити це.

Як часто ми ніби і віруємо, але стидаємося показати свою віру. І особливо у сьогоднішній такий секулярний час, буквально тиждень назад я запитав молодого хлопця чого він хрестик не носить, хоча я знаю, що він вірує. Він відповів: «А я стидаюся, я стидаюся своїх однокласників, бо всі насміхаються з мене». А ще менша дитина колись розповідала матушці: «Я сказав у школі своїм однокласникам, що я молюся зранку і ввечері, і з мене почали насміхатися мої однокласники». Це діти, так же само дуже часто буває і в нас дорослих. Ми стидаємося показати свою віру. Господь саме для того сьогодні запитує нас – чи віруєте ви, що можете отримати від Бога Його милість, Його ласку.

Будьте впевнені у своїй вірі, будьте тверді у своїй вірі не бійтеся показати цю віру при людях. Так, ми віруємо і наша віра тверда і не переможна. І стидатися треба тим, хто сьогодні не вірує, чи боїться показати свою віру перед людьми.

Утвердивши віру перед Господом, ці двоє сліпців отримують зір від Бога. Господь покладає їм руки на очі і каже: «По вірі вашій буде вам». І я сьогодні, я не Господь, але скажу кожному з вас, кожному з нас хто вірує – по вірі вашій буде вам! Віруйте і отримаєте, як отримали ті двоє сліпців. Отримуєте і прославте Господа. Господь сказав їм: «Нічого нікому не кажіть». Але хіба можна мовчати, коли Господь помилував і злив на тебе усю повноту Божої благодаті, коли дарував тобі зцілення і ти побачив світ, устами мовчати. І після цього не даремно написано, що до Нього привели німого і одержимого бісами. Він виганяє цього біса, і німий почав говорити.

Не стидайтеся своєї віри, не бійтеся своєї віри і несімо цю нашу віру, істину віру до людей, щоб як за Господом пішли Його учні, так і за вами пішли всі ті, хто почує вас. Пішли до храму, пішли на молитву, а найголовніше – наблизилися до спасіння душі. Нині, повсякчас і навіки віків!

Боже благословення на вас!».